- До цього всі мої знання зводилися до одного: по слову творю, - він тяжко перевів подих і невдоволено глянув на мене. - Слова були формулами, за якими можна створювати або руйнувати.
- І що з того? - я склала руки на грудях, спостерігаючи, як він намагається відновити рівновагу.
- Так по слову творю! А не по уяві! - з роздратуванням вигукнув Кріст’єр, в очах якого блиснула суміш образи й безпорадності.
Я підійшла ближче, глянувши йому просто у вічі.
- По слову творять маги, що сидять в теплих замках, - промовила я тихо, але твердо. - А ти якщо помітив, далекий від комфорту, і повинен це пам’ятати. І якщо ти навчишся відчувати свої сили, а не лише повторювати чужі формули, тоді зможеш по-справжньому ними керувати.
Кріст’єр, ще трохи захеканий після невдалого захисту, мовчки стис мою руку й підвівся. У його очах я побачила і впертість, і сум’яття, і крихітну іскорку надії, яку він ще не наважувався визнати.
***
Чому більшість нічних неприємностей трапляється саме під час моїх чергувань?!!
Підкинувши кілька сухих гілок у вже дотліваюче вогнище, я мовчки вдивлялася у диво-примару, створену цілком із води й за формою нагадувало людину. Вона стояла нерухомо, немов застигла постать, і “дивилася” прямо на мене без жодного виразу.
Ну вже ні! Другого разу зі мною цей номер не пройде. Одного вогняного створіння в минулому мені вистачило з головою.
“Чого ти хочеш?” - зосередившись, я звернулася до неї подумки.
Відповіді не надійшло. У її свідомості було порожньо, як у бездонній криниці, бо й самої свідомості там не існувало - природна риса неживого створіння.
Так. Треба щось робити, поки мої ще сплять.
Я обережно підійшла до кордону із захисним полем. При моєму наближенні водяне диво не розтануло одразу, а застигло, мов чекало на мою реакцію. Коли ж я підійшла майже впритул, воно навіть ледь кивнуло головою - наче визнаючи: саме я та, хто йому потрібен.
Потім повільно рушило назад, до озера, і, не збуривши жодної хвилі на темній гладіні, безшумно зникло в глибині.
Я не пішла слідом за створінням, хоча бажання було майже непереборним. І добре, що Таргас саме вчасно прокинувся та гукнув мене на ім’я. Лише тоді я збагнула, що перебувала у дивному трансі: ще трохи - і я б справді ступила у воду, не замислюючись про наслідки.
- Що ти там побачила? - перепитав найманець, протираючи очі.
- Мені щось здалося, - збрехала я, не ризикуючи зайве його лякати.
Водяне створіння на поверхню більше не поверталося, і я поволі заспокоїлася. Але відчуття, що його погляд усе ще стежить за мною з глибин, не відпускало.
Це лякало.
-29-
Я сиділа під деревом і задоволено відпочивала - нарешті Кріст’єр давав перші успіхи. Чаклун щойно вдарив мене чистою магічною енергією - і я впала на землю від удару.
- Оце так! - захоплено видихнув він. - Ніколи б не подумав, що все настільки просто. І без довгих, важких для запам’ятовування заклять. Просто уявив - і готово.
- Головне, не перенапружуйся, - зауважила я, переводячи подих. - А то звалишся з ніг, і де ми чекатимемо, поки ти відновиш сили? У вампірів?
- А чому б і ні? - долинув голос позаду. Легкий дотик - і я різко підвелася на ноги.
Озирнувшись, я мало не зойкнула від несподіванки. За моєю спиною стояв молодий чоловік, гарний, мов із картини: волосся світле, сріблясте, шкіра бліда, мов мармур, очі - червоні, як розпечене вугілля, а з-під губ виглядали гострі ікла. Світло від вогнища підкреслювало риси його обличчя, роблячи погляд ще глибшим і холоднішим.
- Ні, дякую, - холодно відрізала я, голосом, сповненим відрази. - Ми й тут переживемо ніч просто неба. Це набагато корисніше, ніж сидіти в затхлому замку.
- Замок уже не затхлий, - розтягнув слова вампір. - Я зрозумів, що тоді ти була права, і привів його до належного стану. Навіть надіслав запрошення, але ти вже встигла змінити місце проживання.
- Запрошення?! - мало не вибухнула я. - Та я після твого “запрошення” ледь жива залишилася! Якби тоді мене не знайшов жрець, смерть від втрати крові була б гарантована!
- Від таких подряпин ти б не померла, - тихо заперечив він. - І нам обом це добре відомо. Ну що ж, завітаєш тепер до мене з перевіркою? Я навіть виділив для тебе кімнату. Обставив її так, як ти любиш: усі вікна виходять на схід.
Я відчула, як у грудях піднявся давній спротив.
- Я ж сказала: не палю бажання йти до тебе в гості.
- Даремно, - посміхнувся він. - Хотів подякувати тобі за допомогу. Навіть наказав перепелів зажарити. Під ягідним соусом.