- Ми з чаклуном поставили захист, - сказала я перевертню, - але він до світанку не витримає.
- Наскільки вистачить?
- Пів години, година від сили. Більше амулети не витримають при такому натиску.
- Учора вони відступили, та сьогодні стрілами їх не злякаєш… Є якісь пропозиції? - в очах Орьки блиснула надія, що швидко згасла, коли грім ударів знову прокотився над табором.
Я зволікала з відповіддю. Варіантів у мене було чимало, але жоден не здавався правильним. Усі - занадто ризиковані, надто витратні, або просто смертельні. Зрештою я зважилася:
- Танець перший. Танець вогню.
Небо над нами спалахнуло червоним полум’ям, роздираючи ніч навпіл. У палаючому відблиску стало видно все: три сотні кобольдів, дюжину тролів - і нас серед хаосу.
Я навмисно уникала користуватися своїми здібностями. По-перше, після кожного застосування мені було зле. По-друге, накопичення енергії займало дні, іноді тижні. Звісно, було ще й третє... але до цього я сподівалася не дійти. Дуже довго не дійти.
- Вір’єн, ти ж сам розумієш, - крикнула я. - Від Кріст’єра ні на крок! Інші теж його прикрийте!
Магію в горах застосовувати було небезпечно: один прорахунок - і землетрус зітре тебе з лиця землі. Частково трансформувавши тіло - так, як під час бою з перевертнями, - я кинула погляд на Орьку. Той лише вишкірився у задоволеній посмішці, блиснувши іклами.
Я відчула, як Кріст’єр підняв навколо себе додатковий захисний купол - слабкий, але стабільний. Нарешті дійшло, що лізти в бій йому не варто. Рукояті мечів стискалися в моїх руках, і я лиш молилася, щоб свіжа рана не завадила втримати зброю.
Не чекаючи, доки бар’єр упаде сам, Орька підняв бойовий клич - короткий, хрипкий, наче рев хижого звіра. Його зграя - одинадцять перевертнів - рвонула вперед, проламуючи захист і тим самим відкриваючи шлях для кобольдів.
Сіро-зелені билися легкими двосторонніми сокирами. Тими клинками можна було і рубати, і метати, що робило їх небезпечними навіть на відстані. Супротивник виявився вкрай незручним: одні - мені по пояс, другі - вдвічі вищі. Дріб’язок я залишила перевертням, а сама пішла на тролів.
- Якраз твій улюблений розмір! - єхидно кинув Орька, пробігаючи повз. Його натяк на давню сутичку з пустельними велетнями змусив мене лише зиркнути в його бік.
Перший троль виявився напрочуд спритним. Його шкіра була твердою, а удари відлітали - немов молота по каменю. Я кілька разів ледве встигла ухилитися, ковзаючи по сипкому схилу. Лише після третього кола навколо нього вдалося зачепити лезом ногу. Троль заревів і впав на коліно. Я скористалася моментом - злетіла у стрибку, зробила переворот у повітрі й ввігнала меч просто в око. Троль захитався, осліп, і, зробивши кілька кроків уперед, важко впав, здійнявши хмару пилу.
“Один готовий. Хто наступний?” - промайнуло в голові.
Двоє наступних уже насувалися. Я знала: їхнє слабке місце лише одне - очі. Решта тіла могла витримати навіть удар мого меча.
Бій тягнувся вже понад пів години, і для мене це здавалося солодким сном - безжальним, але п’янким. Кров, крики, ревіння, запах гару і металу - усе це змішувалося в один шалений ритм, у якому я відчувала себе живою. Та не лише моє життя було під загрозою: найманці ледь утримували кобольдів, і сили танули з кожною хвилиною.
Треба хоч чимось осліпити ворога.
Чергова думка, але дійова.
- Кріст’єре! - крикнула я. - Є ідеї, як зробити світло яскравим, як удень?
- Є! Квіти раамона! Але лише сушені!
- Давай їх сюди!
Чаклун за допомогою левітації перекинув мені мішечок. Я впіймала його на льоту. Він уже непогано оволодів новими здібностями.
- Танець п’ятий. Танець повітря.
Повітря загуло, закручуючись у спіраль. З’явився прозорий, майже примарний дракон, створений з потоків вітру. Я розсипала пелюстки йому на спину, і той злетів до полум’яного фенікса, що кружляв вище. Коли вогонь торкнувся квітів, небо вибухнуло світлом - яскравішим за сонце.
Ми всі на мить осліпли, але ворог - у паніці завив, затуливши очі. Кобольди кинули зброю й кинулися тікати, а тролі, дезорієнтовані й осліплені, хиталися, мов п’яні.
Ніч знову опустилася на долину, але тепер - це була наша ніч.
- Оллі, що ти наробила?!! - рикнув Орька, кліпаючи очима.
- А на що схоже?! - огризнулася я.
- На те, що ти грифонів приманюєш!
Я забула про них. У запалі бою, серед спалахів вогню й ревіння тролів, вони просто зникли з думок - наче розчинилися в тіні. Та шкодувати було пізно.