— Вибачайте, що я ламаю ваші плани, — сказав Бітцер, хитаючи головою, — але я не можу дозволити, щоб мене пошили в дурні якісь циркачі. Мені потрібен панич Том, і я не попущу циркачам завезти його хтозна-куди. Осьде він у фурманській блузі, і я мушу його взяти!
За коміра, очевидячки. Бо саме в такий спосіб він заволодів Томом.
Розділ VIII
ТРОХИ ФІЛОСОФІЇ
Вони повернулись до цирку, і Слірі замкнув двері, щоб не впхався хто чужий. Бітцер, усе держачи за комір скутого жахом провинника, став посеред арени і, кліпаючи очима, дивився в присмерку на свого колишнього патрона.
— Бітцере, — благально промовив зовсім прибитий пан Товкматч, — у тебе є серце?
— Без серця, пане добродію, був би неможливий кровообіг, — відказав Бітцер, усміхнувшись на те чудне запитання. — Ніхто обізнаний з фактами обігу крові в організмі, які встановив Гарвей, не може мати сумніву, що серце в мене є.
— А чи воно приступне для почуття жалю? — застогнав пан Товкматч.
— Воно приступне тільки для розумних міркувань, — відповів бездоганний молодик. — І більше ні для чого.
Вони стояли й дивились один на одного, і обличчя в пана Товкматча було таке бліде, як і в переслідувача.
— Які ж причини — які розумні міркування, коли так, — можуть спонукати тебе не дати втекти оцьому бідоласі й розбити серце його нещасному батькові? — спитав пан Товкматч. — Глянь ось на його сестру! Пожалій нас!
— Пане добродію, — відмовив Бітцер вельми розважливим і діловим тоном, — коли вже ви питаєте, які розумні міркування спонукають мене відвезти панича Тома назад до Кокстауна, то цілком розумно буде пояснити вам усе. Я з самого початку мав підозру, що то панич Том обікрав банк. Я й перше потихеньку назирав за ним, бо знав його натуру. Я нікому нічого не казав, але все прикмічав і тепер маю досить доказів проти нього, навіть опріч його втечі та власного признання, що я його якраз устиг підслухати. Я мав приємність стежити за вашим домом учора зранку і їхати за вами сюди. Тепер я хочу відвезти панича Тома назад до Кокстауна й доручити його панові Горлодербі. Я не маю сумніву, пане добродію, що тоді пан Горлодербі віддасть мені його посаду. А я дуже хочу дістати ту посаду, бо це для мене підвищення й велика користь.
— Коли для тебе це тільки питання особистої користі… — почав був пан Товкматч.
— Пробачте, пане, що перебиваю вас, — сказав Бітцер, — але ви самі, я певен, добре знаєте, що ввесь наш суспільний лад стоїть на особистій користі. Завжди й в усьому слід зважати на особисту користь. Це єдина наша опора. Такими нас створено. В цій вірі мене виховували змалечку, як вам, пане, добре відомо.
— А на яку грошову суму згодився б ти поміняти сподіване підвищення? — спитав пан Товкматч.
— Дякую, пане добродію, за ваш натяк, — відповів Бітцер, — але я не згоджусь ні на яку суму. Знаючи, що ви, яко розумний чоловік, неодмінно запропонуєте мені таке, д заздалегідь обміркував цю можливість і дійшов висновку, що покрити злочин, навіть за дуже великі гроші, було б не так безпечно й зисковно, як дістати кращу посаду.
— Бітцере, — сказав пан Товкматч і простяг до нього руки, ніби промовляючи: «Дивись, який я нещасний!» — Бітцере, в мене лишилась одна тільки надія зворуГпити тебе. Ти ж багато років учився в моїй школі. Якщо на спомин про тодішнє піклування за тебе ти можеш перекопати себе хоч на скількись зректися теперішньої своєї користі й відпустити мого сина, то я прошу тебе й благаю, нехай той спомин піде йому на добро.
— Далебі, я дивуюся, пане добродію, — відмовив колишній вихованець докірливим тоном, — що ви вдаєтеся до таких безпідставних претензій. За моє навчання заплачено; то була чистісінька комерційна угода, і щойно я скінчив школу, скінчилась і та угода.
То була одна з основних засад Товкматчевої філософії: за все на світі має бути заплачено. Ніхто, ніколи и нікому не повинен давати що-небудь чи надавати яку-небудь допомогу безкоштовно. Вдячність підлягала скасуванню, і всі пов’язані з нею людські якості мусили зникнути. Кожен дюйм життєвого шляху всього людства від колиски й до домовини мав являти собою торговельну угоду. А якщо тим шляхом ми не ввійдемо в царство небесне, то в такому разі царство небесне не належить до сфери політичної економії і нам нема чого там робити.
— Я не заперечую, — додав Бітцер, — що моє навчання коштувало дешево. Але ж так і має бути, добродію. Мене виготовлено за найдешевшу ціну, а продати себе я повинен за найдорожчу.