Лінетт Ноні
ТЮРЕМНА ЦІЛИТЕЛЬКА. Книга 1
Сарі Дж. Маас —
ПРОЛОГ
Смерть прибула з сутінками.
Дівчинка була коло річки, збирала джеріягоди зі своїм молодшим братом, їхній батько сидів навпочіпки при льодяній воді, поповнюючи запас зелені алое. Заспокійливий гель буде потрібен пізніше, бо он скільки шипів вгризлося в її плоть. Але вона заледве відчувала біль, думаючи натомість про вечерю, яка на них чекала. Їхня матір робила найсмачніший у всьому Вендераллі джем з джеріягід, а враховуючи те, що срібні ягоди найсолодші, коли їх зібрати, щойно місяць прикрасить серпиком нічне небо, вона вже знала, що ця партія буде смачною. Якщо вдасться не дозволити братові запихатися ними, то нарешті вийде принести матері достатньо, аби та мала плоди власної важкої праці.
Кошик був заледве наполовину повний, коли крик розколов спокійне нічне повітря.
Дівчинка та її брат завмерли: срібний сік розмазався довкола його напіввідкритого рота, занепокоєння нахмурило її лоб. Її смарагдові очі подивилися на їхнього батька при крижаному потоці — в його руках був великий жмут листя алое. Його погляд був не на болотяній рослині, а спрямовувався вгору, до їхнього маленького котеджу на пагорбах; його лице зблідло.
— Татусю, що…
— Тихо, Керіне, — цитьнув чоловік на сина, впускаючи траву і поспішаючи до них. — Це, напевно, просто Зулейка і Торел граються, але треба перевірити, що…
Те, що він збирався сказати про їхню старшу сестру й брата, зникло ще в одному крику, і гуркіт луною докотився туди, де вони стояли.
— Татусю… — дівчинка заговорила, підстрибуючи, та батько вирвав кошик з її рук — порозлітались ягоди — і впіймав її пальці в міцну хватку. Вона встигла сказати ще щось до того, як пронизливий голос їхньої матері заволав попередження:
— ТІКАЙ, ФАРАНЕ! ТІКАЙ!
Батькова хватка стала болісною, але вже було пізно. Солдати висипали з котеджу, їхні обладунки тьмяно виблискували сріблом навіть у слабкому світлі, мечі були підняті.
Їх було не менше десятка.
Так багато.
Надто багато.
Дівчинка крізь дряпучий ожинник потяглася до братової руки — його долоня була липка від соку джеріягід, пальці тремтіли. Не було куди бігти: вони в пастці крижаної річки за спинами, її потік надто швидкий і глибокий, щоб ризикнути перебратися на другий берег.
— Все гаразд, — тремтячим голосом сказав батько, поки солдати наближалися. — Все буде гаразд.
А тоді їх оточили.
ДЕСЯТЬ РОКІВ ПО ТОМУ
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Дивлячись униз на хлопця, знерухомленого на металевому столі перед нею, Ківа Мерідан нахилилася ближче і прошепотіла:
— Глибоко вдихни.
Він і оком змигнути не встиг, як вона затисла його зап’ястя і проштрикнула тильний бік долоні розпеченим кінчиком леза. Він верещав і бився в судомах (вони завжди так роблять), але вона посилила хватку і продовжила врізати в його плоть глибокі лінії, формуючи «З».
Літеру, яка означить його як в’язня Заліндова.
Рана загоїться, але шрам лишиться навічно.
Ківа працювала настільки швидко, як могла, і послабила хватку лише тоді, коли покінчила з вирізанням. Вона придушила бажання сказати йому, що найгірше позаду. Заледве підліток, він все одно був достатньо дорослим, аби відрізнити правду від брехні. Тепер він належав Заліндову, металевий браслет на зап’ясті позначав його в’язнем Г67Л129. У його майбутньому — нічого хорошого; брехня не допоможе.
Розмазавши живицю райґрасу по закривавленій плоті, аби запобігти інфекції, тоді посипавши її золою перцевого кореня, щоб полегшити біль, Ківа загорнула його руку в шматок полотна. Вона тихо попередила його, щоб тримав руку сухою й чистою наступні три дні, цілком усвідомлюючи, що це неможливо, якщо його призначать на роботу в тунелях, на фермі чи в каменярні.
— Посидь спокійно, я майже завершила, — сказала Ківа, беручи замість леза ножиці. Вони були поцятковані іржею, але достатньо гострі, аби різати сталь.
Хлопець тремтів, його зіниці розширилися від страху, шкіра зблідла.
Ківа не казала йому заспокійливих слів: озброєна жінка у дверях лазарету спостерігала за кожним її рухом. Зазвичай їй давали трохи приватності, можливості працювати без тиску холодних, пильних очей вартових. Але після бунту минулого тижня ретельно спостерігали за кожним — навіть такими, як Ківа, кого вважали лояльними до Наглядача в’язниці Заліндов. Вона зрадниця товаришів-в’язнів. Інформаторка. Шпигунка.