— Пробачте, — промовив він спокійним, рівним голосом. — Я не хотів вас налякати.
Ківа моргнула. Тоді ще раз.
— Ем, все гаразд, — відповіла вона спантеличено. Це ж він отямився, коли вона нависала над ним із закривавленою голкою, врешті-решт. Це якраз вона налякала його. — Ліпше сядь. Давай я завершу з порізом на голові.
Він торкнувся своєї брови, кривлячись, коли знайшов ґулю; пальці почервоніли від крові. Ківа прикусила щоку, аби втриматись і не насварити його. Тепер знову доведеться чистити рану, перед тим як накладати шви.
Обличчя юнака зблідло, наче його наздогнало раптове напруження і шок шукав вихід. Ківа кинулася вперед, Тіпп теж, і вони обоє дісталися до нього якраз вчасно, аби піймати нового в’язня саме тоді, як його коліна підігнулися.
— Не х-х-хвилюйся, — сказав Тіпп, заледве досягаючи юнакові до грудей, але при цьому все одно беручи на себе чималу частину його ваги. — Ми т-тебе тримаємо.
Ківа тим часом просто намагалася втримати його, не проштрикнувши голкою. Вона вже завдала його тілу достатньо шкоди.
— Пробач, — сказав чоловік уже слабшим голосом. — Мені… мені недобре. — І тихо застогнав.
— Тіппе! — гаркнула Ківа його ім’я, наче наказ.
Хлопчик не гірше, ніж Ківа, знав, що означав такий стогін, і кинувся геть, через що вже вона тихо захрипіла, переймаючи на себе всю вагу юнака. Їй вдалося дотягти його ті кілька кроків, які лишалися до металевої лави, і змусити сісти, тоді як Тіпп прибіг з порожнім дерев’яним відром у руках. Ківа штовхнула його на місце в ту саму мить, як чоловік знову застогнав, нахилився вперед, і його знудило.
— Саме вч-часно, — з широкою усмішкою зазначив Тіпп.
Ківа не відповіла. Вона лише міцніше стиснула відро, поки чоловіка продовжувало вивертати.
Вона не здивувалася. Травми голови спричиняють нудоту. Доки їй не вдасться обробити його рани і дати краплю макового молока, він почуватиметься жахливо. Якби не приходив до тями ще кілька хвилин, йому принаймні не довелося б терпіти ті процедури, які залишилися.
Коли стало схоже, що в ньому більше нічого не залишилося, Ківа допомогла йому лягти і вручила відро Тіппові, який швиденько зник з ним у дверях.
— Вибачте, — сказав юнак навіть слабше, ніж раніше, а його обличчя було небезпечно бліде.
— Не вибачайся, — сказала йому Ківа, до того як зважила ці слова. Він міг вибачатися чи ні — це було його право. Що він казав чи робив — це не її діло.
Ківа швиденько глянула на Наарі і побачила вартову на півшляху між дверима і чоловіком, наче та не знала, загроза він чи ні. Зважаючи на те, що наразі йому навіть сидіти прямо не під силу, Ківа не хвилювалась, і погляд, який вона відправила Наарі, саме про це й повідомляв. Вартова не відступила, але її плечі втратили якусь частину напруженості.
— Я зроблю це швидко, тоді дам знеболювальне, — запевнила Ківа. — Після того можеш звідси йти.
Швиденько почистивши рану ще раз (і вдячна за те, що юнак тримав очі заплющеними, поки вона це робила), Ківа нависла над ним, перевіряючи поріз, розмірковуючи, як краще накласти шви. Коли Тіпп повернувся з відмитим відром, вона тихенько наказала йому принести якийсь чистий одяг і спостерігала, як він знову кинувся геть.
Усвідомлюючи, що хоч як вона зашиватиме рану, все одно буде боляче, Ківа промовила:
— Постарайся не рухатися. Буде трохи боляче.
Чоловікові очі різко розплющилися, синьо-золоте зустріло Ківину зелень, змушуючи її різко вдихнути. Секунди… хвилини… вона не була певна, скільки часу пройшло перед тим, як вона врешті відірвала погляд, знову зосереджуючись на порізі. Його очі лишилися прикутими до її обличчя — вона відчувала, як він спостерігає за нею, поки вона втискає голку в його тіло.
Ледь відчутне здригання — такою була його реакція.
Її серце, однак… Воно гупало вдвічі сильніше, коли вона почала накладати шов.
Всередину, назовні, довкола, вузол.
Всередину, назовні, довкола, вузол.
Всередину, назовні, довкола, вузол.
Ківа дозволила знайомому ритмові заспокоїти себе, весь час однаково усвідомлюючи, що юнак за нею спостерігав. Якщо це те, що йому потрібно, аби не сіпатися, вона могла змиритися з власною ніяковістю.
— Майже все, — повідомила вона йому, як сказала б будь-якому своєму пацієнтові.
— Все гаразд, — він зупинився, тоді додав: — Ти дуже вправна. Я мало що відчуваю.
— В неї було ч-чимало практики, — сказав Тіпп, вигулькуючи поряд з нею. Ківа аж підстрибнула, але, на щастя, вона не була посеред стібка.