Можливо, це тому, що він юний: хвороба потребує більше часу на поширення, і симптоми ще проявляться.
Та Ківа пригадала слова батька, коли він намагався пояснити, як різні вікові групи реагують на хвороби.
«Дітям часто гірше, — розповідав він, проводячи кісточками пальців по її рум’яній щоці. — На вас нападає швидко й сильно, але й минає так само. Тоді ви знову на ногах значно швидше за нас, старих, цілком здорові, а ми страждаємо, чекаючи, коли ж залишки болячки покинуть наші тіла. — Підморгнувши, він завершив: — Цінуй дар юності, мишеня, доки володієш ним».
Якщо батько мав рацію — а він завжди мав рацію стосовно цілительства, — Тіпп мав би почуватися значно гірше, ніж почувається.
Ківа не хотіла давати собі марної надії, але… раптом Тіпп не хворий? Чи принаймні хворий не на те, що поширюється в’язницею? Його симптоми схожі, але то проблема, з якою Ківа стикалася весь час: симптоми настільки загальні, що їх можуть викликати численні болячки, від вірусів і алергій аж до банальної зіпсованої їжі.
Знати напевне неможливо, не можна вдіяти нічого, лише терпіти й чекати, що трапиться протягом наступних кількох годин.
Тож Ківа знову сіла поруч із ним, стиснула його долоню в своїй і чекала.
Через чотири години в Тіппа спала лихоманка.
Перестав боліти живіт.
Він попросив хліба.
Захотів погратися зі щурами.
Ківа ридала.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ
— Якщо ти н-не підеш, я сам тебе виштурхаю за д-д-двері.
Ківа скривилася до Тіппа — хлопчик стояв, уперши руки в боки, біля щурячого загону, дивлячись на неї, наче незадоволене цуценя.
Минуло три дні з моменту, коли вона знайшла його непритомного в саду. Перший день був пеклом: вона була впевнена, що він незабаром вирушить до моргу. Але наступної ночі в нього спав жар, він різко пішов на поправку, і проблемою стало змусити його відпочивати, доки те, що він підчепив, не покине його організм. Єдиним способом втримати його в ліжку стала обіцянка протестувати зразки, які вона зібрала того дня, коли він захворів, але відклала їх, щоб дбати про нього.
Вона завершила тести вчора під його пильним наглядом — вони лишилися в лазареті вдвох: Джарен повернувся до тунелів, а Наарі пішла з ним, аби загладити непорозуміння, які могли виникнути через його відсутність. Ківа давно була понад тим, аби ставити під сумнів мотиви вартової, і тепер просто була вдячна за неочікувану союзницю, якою та стала… за них усіх.
Але ці тести також виявилися невдалими, тож Наарі прийшла рано-вранці до лазарету нагадати Ківі, що та повинна зібрати ще зразки. І незважаючи на Ківині протести, що їй потрібно побути поруч із Тіппом на випадок, якщо в того станеться рецидив, хлопчик не дозволив їй залишитись біля нього на цілий день.
— Твоя н-наступна Ордалія завтра, Ківо, — сказав Тіпп. — Протестуй водоносний горизонт і т-тунелі, закінчи з цим. Зі мною все гаразд, припини т-турбуватись і просто йди, — він вказав на двері, наче це могло допомогти її переконати.
— Не хвилюйся, люба, я за ним нагляну, — пообіцяла Оліша, яка прийшла з Нерґалом заступити на денну зміну.
Пропозиція мала заспокоїти Ківу, але коли перед цим Оліша наглядала за Тіппом, він зомлів на холоді, цілком забутий. Саме тому Ківа не надто довіряла жінчиній здатності за ним спостерігати.
Тіпп зітхнув:
— Я не п-піду з лазарету, чесно. Навіть якщо буде п-пожежа.
Ківа нахмурилася:
— Я тебе прошу, піди, якщо буде пожежа.
— Гаразд, але к-крім цього — з місця не зрушу. Не п-підпускатиму Чапу до щурів і п-подбаю, щоб Тільда поїла. Навіть с-спробую змусити Нерґала щось зробити.
Нерґал промовив «хмпф-ф-ф» і продовжив чистити нігті, Оліша хихикнула поруч із ним.
— Може, подрімай, — запропонувала натомість Ківа. — Сон піде тобі на користь.
— Я спав к-кілька днів, — пожалівся Тіпп. — Мені вже к-краще, Ківо, — він розвів руки. — Здоровий як в-в-віл.
Тіпп дійсно відновився неймовірно швидко, аж було важко повірити, що вона боялася його смерті кілька днів тому. Проте вона все одно боролася з безмежним жахом від думки, що може його втратити.
— Якщо ти почуватимешся хоча б на крихту нездоровим…
— То попрошу когось п-піти по тебе, — Тіпп закотив очі. — Знаю, знаю.
Ківа проігнорувала закочування очей, підійшла ближче і міцно його пригорнула. Він завмер у її обіймах, а тоді його руки зійшлися довкола неї у відповідь.