— Це г-гарно, — сказав він, її сорочка приглушувала його слова. — Варто так ч-частіше робити.
Ківа засміялась і відштовхнула його, вказавши пальцем на ліжко, на якому він проводив час хвороби:
— Відпочивай. Я серйозно.
Він удруге закотив очі, але покірно поплентався до ліжка й сів.
Ківа не знала, скільки він там лишатиметься, але вірила, що він не порушить обіцянки й не піде з лазарету, поки її не буде.
— Повернусь якомога швидше, — пообіцяла Ківа Оліші й Нерґалу, на що перша кивнула, а другий байдуже знизав плечима.
Ківа поквапилася до Наарі, яка чекала біля дверей, і рушила за вартовою в лункий від прохолоди ранок, до центру тюремної території.
— Ти сьогодні тестуєш воду? — запитала Наарі.
— Це єдине, що залишилося, — кивнула Ківа. — Ну й ще тунелі.
— Туди ми також підемо?
Ківа підтвердила:
— Лишилася підземна частина, тож можемо заодно перевірити й кілька проходів за водоносним горизонтом і насосною станцією. Тоді все.
— Все? — повторила Наарі. — Тобто все-все?
— Якщо тобі не спадає на думку ще місце, яке потрібно перевірити, — мовила Ківа, — тоді так, все-все.
Жодна з них не сказала того, що обидві думали: все залежить від сьогоднішніх зразків. Якщо в щурів до завтра не проявляться симптоми, її спроба знайти джерело хвороби провалилася.
— Не думай про це, — кинула Наарі, читаючи Ківині думки. — У воді можуть жити всілякі бактерії. Я впевнена, ти знайдеш щось сьогодні.
Ківа оцінила її впевненість і збиралася сказати про це, аж тут сердитий голос прокричав її ім’я. Вони були на півшляху між лазаретом і куполоподібною спорудою в центрі в’язниці, де земля була болотиста, трава росла острівцями і здебільшого засохла. Найближчою спорудою була спостережна вежа, тому Ківа здивувалася, коли обернулась і побачила Кресту, яка марширувала в їхньому напрямку, стиснувши кулаки.
— Куди ти розігналася?
Ківа підняла брови:
— Що?
Креста зупинилася просто перед Ківою, тикаючи пальцем їй в обличчя. Наарі підступила ближче, але не втрутилася.
— Мої друзі хворі, помирають, — прошипіла Креста, переводячи той самий палець у напрямку лазарету. — А ти займаєшся тут… чим? Що ти робиш, цілителько? Бо ти не робиш ніфіга для того, щоб їх вилікувати.
Спершу Ківі полегшало: вона боялася, що Креста підійшла нагадати, мовляв, Тільда повинна вижити і Тіпп поплатиться життям, якщо Ківа провалить завтрашнє завдання. Байдуже, що Ківа також поплатиться за це життям. Тепер вони всі зв’язані, і в Крести не було потреби далі погрожувати. А тоді Ківа збагнула, що сказала розлючена жінка, і в її живіт упав камінь. Це не стосувалося порятунку Бунтівної Королеви. Це стосувалося більшого, аніж одна людина, аніж вони всі, включно з бунтівниками.
— Кресто.
— Ти мені тут не «крестай», — виплюнула молода жінка, її вираз був настільки лютим, що татуювання-змія виглядало так, наче от-от підніметься на лиці і вжалить Ківу. — Хочеш знати, що зараз трапилося? Тайкон упав, як той шмат люмонію, на шляху в кар’єр і більше не зміг підвестися. Його трусило, він постійно блював. Гарлоу дозволив мені відтягти його назад, та й то для того, аби йти слідом і витріщатися на мою дупу всю дорогу, збоченець…
— Де Тайкон зараз? — перебила Ківа, кривлячись від думки про нестерпного управителя каменярні.
Креста знову вказала на лазарет:
— Там, де ти повинна бути. А ти не там. Ти тут, — вона з силою тицьнула пальцем у землю, мовчки вимагаючи відповіді.
— Я… працюю над тим, аби це виправити, — обережно пояснила Ківа.
— Виправити що? — Креста перекинула своє сплутане руде волосся через плече. — Цей шлунковий вірус?
— Так, — підтвердила Ківа, не додаючи більше нічого і міркуючи, коли Наарі вже покладе цьому край.
Крестині очі звузилися:
— Брешеш.
Ківа підняла руки:
— Ні. Чому, на твою думку, я приходила в каменярню? Збирала зразки для тестів, як роблю і сьогодні. — Вона поплескала долонею сумку на плечі.
— То було два тижні тому! — вигукнула Креста. — Дедалі більше людей помирають щодня! Чорт, усі, хто звертається до тебе з найменшою проблемою, врешті-решт підхоплюють ту болячку… поясни це, цілителько! Ти кажеш мені, що досі намагаєшся розібратися. Чому?
У Ківи не знайшлося відповіді, вона не була впевнена, що відповісти, особливо такій запальній Кресті. Якщо верховода бунтівників використає це, аби розбурхати ще більше в’язнів, якщо спробує посіяти паніку… Усе вже й так кипіло надто близько до поверхні, крутилися чутки й перешіптування про те, що сталося дев’ять років тому: та сама хвороба, такі самі масові смерті. Бурмотіння ставало все більше, страхи глибшали. Якщо незабаром не заспокоїти в’язнів…