— Тіппе, що я казала про…
— Вибач! Вибач! — проторохтів він. — Постійно забуваю, яка ти перелякана.
Вона не була перелякана. Вона була у смертельній в’язниці. Це більш ніж достатнє виправдання того, що почуваєшся на межі.
— Все, — сказала Ківа, відрізаючи нитку і намазуючи живицю з райґрасу. — Допоможи йому сісти, Тіппе.
Останнє вона зронила недбало, сподіваючись, що хлопчик не коментуватиме і не питатиме, чому не вона допомагає юнакові підвестися. По правді, зазвичай вона робила так. Але її пульс іще не зовсім повернувся до фонового режиму роботи серця лишень після того, що їхні погляди перетнулись, і вона вирішила, що мудро тримати між ними стільки професійної дистанції, скільки можливо, і найближчим часом не торкатися руками його оголеного тіла.
— Дам-но я тобі макового молока, тоді ти зможеш…
— Жодного макового молока.
Три юнакових слова були достатньо різкі, аби знову притягнути Ківині очі до його. Вона нахмурилася:
— Я не даватиму багато, лише аби полегшити біль. Воно заспокоїть твою голову і… — вона махнула рукою, вказуючи на решту його ран, порізів і міток на тілі, — все інше.
— Жодного макового молока, — повторив він.
Чуючи його непохитний тон, Ківа повільно промовила:
— Гаразд, а «янгольського пилу»? Я можу…
— Ні, абсолютно ні, — сказав він, його обличчя знову зблідло. — Я… я не хочу нічого. Я в порядку. Дякую.
Ківа уважно його роздивилася, помічаючи твердість постави: його м’язи напружувалися, наче він готувався тікати. Вона задумалася, чи не сталося з ним чогось під впливом ліків, а можливо, раніше був передоз. Можливо, він знав когось залежного від них. Хай там як, вона могла хіба що виявити повагу до його бажань, навіть знаючи, що так йому буде гірше.
— Гаразд, — погодилася Ківа. — Але хоча б дозволь дати тобі золи перцевого кореня. Вона не прибере біль повністю, але трохи допоможе. — Ківа зупинилася, думаючи. — Якщо поєднаємо це з гашвербою, аби послабити нудоту, і жовторіхом, щоб додати енергії, можливо, цього буде достатньо, аби витримати те, що… на тебе чекає.
Одна золота брова вигнулась, але він не розпитував про завершення речення, як і не посперечався з варіантами лікування. Натомість коротко кивнув; на його обличчя повільно поверталася барва.
Ківа подивилася в напрямку Тіппа, і хлопчик кинувся збирати інгредієнти. Зола перцевого кореня добре діє, якщо посипати нею рани, але її також можна перетерти в пасту й прийняти орально, націлюючись таким чином на больові рецептори по всьому тілу. Ківа ніколи не змішувала її з гашвербою та жовторіхом, але від запаху суміші скривилась і запитально подивилася на юнака: була переконана, що він надасть перевагу маковому молочку з горіховим смаком і дещо карамелевому «янгольському пилу» — те й інше значно легше проковтнути.
У відповідь він без жодного слова потягнувся по кам’яну чашу, за один раз ковтнувши всю суміш.
Ківа помітила, як Тіпп скривився всім лицем, і з зусиллям втрималася від того, аби зробити так само. Юнак, однак, заледве стрепенувся.
— Це повинне, ох, почати діяти через кілька хвилин, — сказала вражена Ківа. Вона вказала на сіру сорочку й штани, які Тіпп поклав на край металевої лави: — Це для тебе.
Вона понесла порожню чашу назад на робочий стіл, поки юнак одягався з Тіпповою допомогою. Розставила всі інгредієнти на належні місця і більше не могла вдавати, наче їй потрібно щось робити руками, тож розвернулась і застала чоловіка вже одягненим, а всі спостерігали за нею, чекаючи. Включно з Наарі.
Підкреслено дивлячись на вартову, Ківа спитала:
— Хіба тепер не твоя черга?
Вона не була певна, що в цьому юнакові не дає їй спокою. Всі інстинкти самозбереження злітали з котушок. Вона б нізащо не заговорила до будь-кого з вартових настільки прямо до сьогодні. Бо протягла в цьому місці десять років не тому, що поводилася нерозсудливо.
Темні брови Наарі піднялися на дюйм, наче вона знала, про що Ківа думає, і погоджувалася. Але саме коли Ківа почала вигадувати, як благати вибачення й уникнути покарання, вартова сказала:
— Я прикріплюю його до тебе для проведення орієнтування.
Ківа підстрибнула від здивування. Їй ніколи не доручали проводити в’язням орієнтування.
Вона робила це кілька разів, коли ще була в майстернях, але жодного разу з того часу, як зайняла роль тюремної цілительки.
— Але… як тоді… — почала Ківа, тоді спробувала знову: — В мене є пацієнти, які потребують догляду.