Не дай їй померти.
Ківі більше не потрібне було нагадування з тієї записки.
Та й ніколи не було потрібне.
Вона підтягла табурет ближче до Тіппа, міцно взяла Тільду за руку й почала переповідати історію про те, як її батько зустрів її матір. І сподівалася на те, що якщо Тільда збагнула історію, коли Ківа вперше її розповіла, то вона також чула і Ківине благання: пам’ятати тих, кого любить.
Пам’ятати, що їм потрібно, щоб вона вижила, щоб боролася.
— Вона тобі д-дійсно небайдужа, так? — запитав Тіпп пізніше тієї ж ночі, коли Ківа згодовувала щурам ще зразки. Хлопчик намагався допомогти, але більше заважав, граючись зі шкідниками замість того, щоб їх заспокоювати.
— Хто? — неуважно запитала Ківа.
— Тільда, — уточнив Тіпп. — Я бачив, як ти д-дивилася на неї сьогодні, коли розповідала історію. До речі, це б-було супер. Ти ніколи не говориш п-про своїх батьків.
— Нема чого розповідати, — буркнула Ківа, намагаючись зробити тон байдужим, хай і для того, аби полегшити біль, який відчувала щоразу, коли думала про втрачених матір і батька. І сестру з братами також.
Тіпп розумів, що не варто наполягати, тож повернувся до першого запитання:
— Т-то як? Чому Т-тільда? Лише тому, що ти не хочеш, аби ще одна ув’язнена померла, коли можеш цьому зарадити? Ти ж так сказала, правда?
Бачачи його зацікавленість, Ківа збагнула, що відповідає:
— Це так, так. Але… — Вона замовкла, тоді тихо визнала: — Вона також нагадує декого, кого я колись знала.
Тіпп повністю повернув обличчя до неї, його блакитні очі раптом наповнилися сльозами:
— Я н-не був упевнений, чи ти помітила. Не х-хотів нічого казати, боявся збільшити п-проблему.
Ківа впустила їжу, яку змішувала з мохом з водоносного горизонту, і підійшла на крок ближче до нього.
— Тіппе…
— Я не усвідомив одразу, коли вона п-прибула, але як ти її в-відмила… — Тіпп швидко витер обличчя. — Вона т-так сильно н-нагадує мені маму.
Ківа відкрила обійми, і він виліз зі щурячого загону й пригорнувся до неї. В нього не падали сльози, але його сум однаково огорнув їх обох.
— Інеке тобою б пишалася, — тихо сказала йому Ківа. — Ти ж це знаєш, так? Пишалася б.
Навіть якби її життя стояло на кону, Ківа й гадки не мала, чим Тільда нагадує Тіппові його покійну матір, окрім того, що вони були приблизно одного віку і мали темне волосся. Можливо, цього й виявилося достатньо, аби оживити Тіппові спогади. Те ж було правдою щодо самої Ківи, після того як її брата вбили: багато років по тому кожен хлопчик, якого вона бачила, нагадував про Керіна.
— Я п-просто… радий, що вона тобі небайдужа, — промовив Тіпп. — Навіть якщо й знаю, що це н-не моя мама, для мене однаково багато важить те, що т-ти робиш усе можливе, намагаєшся допомогти їй. — Він відштовхнувся від Ківи і, зачовгавши ногами, зізнався: — Я засмутився ч-через те, що ти перебрала на себе її вирок, але т-ти зробила правильно. Ти так д-д-добре проходиш Ордалії, тож я впевнений, що й з-завтра все буде так само.
У Ківи всередині все стиснулося від згадки про завтрашнє Випробування, а тоді ще дужче — через те, що вона збагнула: якщо вона переживе цю й наступну Ордалії, то звільниться і зможе піти з Заліндова. З Тільдою і Тіппом утрьох.
Але вони залишать напризволяще Джарена й Наарі. А також Мота.
При згадці про старого Ківин погляд перемістився на її робочий стіл і фляжку молочної рідини. Колишній аптекар доставив її сьогодні по обіді, весь тиждень заходячи в Ківин сад з лікарськими рослинами й бурмочучи щось собі під ніс. Сьогодні він нарешті вручив їй зілля:
— Випий отово завтра зранечку. Шо в ньому — навіт не питай… Повір, тобі не тре’ то знати. Тіко спершу носа заткни, а то назад піде.
— Мені потрібно більше інформації, — відповіла Ківа, з сумнівом роздивляючись фляжку.
— Люди в більшости тонут од паніки чи знемоги, тож мені подумалося, шо Ордалія тебе на то перевіряти буде, — сказав їй Мот. — Припустим, тебе кинут у водозабірник і заставлят добре так пропливти — ти ж можеш пливти, так? Тоді ото це вариво тобі поможе, фізично. Ти не так шибко заморишся, воно розслабить м’язи і вбереже від судом. Я попробував додати шось, аби тобі було спокійніше, але воно, ех, поганенько відреагувало. Так шо з нервами якось розбирайся сама.
На цьому він побажав їй удачі й пообіцяв, що почне думати про те, як допомогти їй з Випробуванням Землею. Ківа була вдячна за його впевненість у тому, що вона дійде так далеко, їй навіть трохи перехопило горло, коли він помахав рукою і пішов з лазарету.