Якщо Ківа виживе в усіх чотирьох Ордаліях, покинути Мота буде нелегко. Але, як і з Джареном, вона нічого не може для нього зробити. Тіпп і Тільда, однак, покладалися на неї, навіть якщо й не знали цього.
— Звісно ж, вона мені небайдужа, — відповіла Ківа хлопчикові, ігноруючи все, що відбувалося в голові. — І я рада, що й тобі також.
Тіпп кивнув:
— Д-дійсно. Ти можеш на мене п-покластися, коли тебе немає тут. Я наглядаю за нею м-майже так само добре, як і ти.
— Та навіть краще, — сказала Ківа і простягла руку, аби пригладити його прилиплий до лоба чуб убік. — Я впевнена, що ти її улюбленець. З великим відривом.
Тіпп широко всміхнувся:
— Ну, я н-не хотів нічого казати…
Ківа засміялась і повернулася до своїх зразків. Вона не пішла знову до тунелів того дня, а затрималася в лазареті після того, як Тільда заснула, чекаючи побачити, чи та знову прокинеться при здоровому глузді. Але, як і очікувалося, хвора знову впала в марення. Чекаючи, Ківа тестувала щурів, що вона могла б зробити й наступного дня, але перед Ордалією не хотіла ризикувати й марнувати час.
Ківа мала намір швидко збігати в тунелі з Наарі вранці, зібрати зразки й повернутися до Випробування. Часові рамки будуть обмежені, адже їм буде потрібно повернутися в лазарет до того, як Ківу викличуть, але вона була певна, що вдасться вкластись.
Однак вранці наступного дня її план порушило сповіщення про прибуття тюремного транспорту з новими в’язнями. Оскільки їхній шлях починався в неї, Ківі довелося лишатися в лазареті, щоб оглянути їх і нанести мітки на руки, — це забирало час і не давало зібрати останні зразки. Єдиним позитивом було те, що новоприбулі відволікли Ківу і, крім поглинання Мотового зілля з паскудним запахом, вона не згадувала, що зворотний відлік до Ордалії вже йде на хвилини.
Загалом було четверо в’язнів — троє чоловіків і одна жінка, всі різного віку й кольору шкіри, зігнані з різних кутків Вендераллу. Стан здоров’я в усіх був непоганим, і Ківа зрозуміла, що їх не перевозили здалеку на останньому етапі подорожі, коли зими лишалося ще майже чотири тижні. Тому Ківу здивувало їхнє прибуття. Лише Джарена, його двох мертвих супутників і пізніше Тільду привезли до Заліндова після того, як погода зіпсувалася… крім того, був королівський почет на першу Ордалію, але ті не рахувалися, адже комфортність їхньої подорожі разюче відрізнялася від того, крізь що проходили в’язні.
Один за одним новоприбулі шаркали до Ківи, вона їх оглядала, наносила мітку і відправляла далі, як робила роками. Тіпп лишався з нею, приносив чисту воду й подавав золу з перцевого кореня, а тоді допомагав їм перевдягтися в їхнє нове тюремне вбрання.
Лише жінка наважилася щось сказати Ківі: вона бурчала, що їх змусили на цю мерзлющу подорож, бо кожне підземелля, біля якого вони зупинялися, було забите під зав’язку. Вона ледве встигла розтулити рота, коли Ківа шикнула до неї, адже новини про прибулих доставила не Наарі і спостерігала за ними в лазареті також не бурштиновоока жінка.
Натомість і Кістяний, і Різник стояли біля дверей, їхня безслівна загрозливість наповнювала простір і змушувала Ківу квапитися.
Врешті-решт вона завершила з останнім прибулим, якого двоє вартових, огризаючись, повели далі, туди, де чекали інші, після чого вони всі, на щастя, пішли з лазарету, зокрема Кістяний і Різник. Тепер вони стали проблемою когось іншого, подумала Ківа з полегшенням: цього разу їй не довелося проводити орієнтування, як у випадку з Джареном.
Хоча… це не так погано завершилося.
— Напружено б-було, — зітхнув Тіпп, збираючи викинутий одяг і складаючи його купою. — Навіть не з-знаю, як ти впоралася.
— Багато практики, — сказала Ківа, йдучи допомогти йому. Вона підняла брудну сорочку одного з чоловіків, кривлячи носа, доки стріпувала і складала її. І ледве не пропустила маленьку річ, яка тремтливо опустилася на підлогу, але схаменулась і накрила її черевиком, поки Тіпп не помітив.
У горлі бився пульс, але вона залишалася спокійною, продовжуючи складати одяг.
— Можеш занести це у вхідний блок на сортування? — запитала Ківа Тіппа, молячись, аби він не помітив, що її голос здригнувся.
— Я д-д-дуже швидко, — сказав він у відповідь. — Незабаром п-по тебе п-прийдуть. Не хочу п-пропустити.
Ківа майже не думала про те, що надходить час наступної Ордалії. Вона хіба що затримала подих, доки він вибіг з кімнати, а тоді швидко роззирнулась, аби переконатися, що перебуває на самоті, не рахуючи сплячої Тільди. Переконавшись у цьому, Ківа пересунула ногу і нагнулася підняти шматочок пергаменту, який випав з чоловікової сорочки.