— Не розумію! — лементувала Ківа, коли пригадала, що він їй сказав, знаючи, що він стикався з такою самою хворобою — такою самою отрутою — багато років тому. — Навіщо йому тримати таке в таємниці, коли він міг допомогти? Він також був під загрозою. Всі були.
Ні, це не так, збагнула Ківа.
Жоден вартовий не захворів.
Дивне поколювання з’явилося всередині, наче вона почала розуміти щось, чого вже не можна буде забути.
«Подібне траплялося багато років тому, невдовзі після того, як я став Наглядачем».
Наарі не дивилася їй в очі. Відчуття Ківи посилилося до каламуті, крутіння в нутрощах — до реального жаху.
— Наарі? — озвалася Ківа тихо, наче підсвідомо не хотіла питати, не хотіла знати.
Та нарешті подивилася на Ківу. В очах вартової палали ті самі емоції: злість, недовіра, відчай. Але була ще одна, нова — безпомічність.
— Клянусь, я не знала, — прошепотіла Наарі, її зазвичай сильний голос був хрипким. — Якби знала, сказала б щось, зробила б. Я б зупинила це.
— Зупинила б що? — запитала Ківа, боячись того, що вона і так знала.
«Подібне траплялося багато років тому, невдовзі після того, як я став Наглядачем».
Горло Наарі смикнулося.
— Навесні очікують прибуття рекордної кількості в’язнів. Зима була складна на всьому континенті. Значно більше злочинності, ніж зазвичай, тим більше що рух бунтівників просочується в інші королівства і з’являються чутки про війну.
Ківі здалося, наче вона пропустила якусь ланку:
— І що?
Наарі витримала Ківин погляд, не приховуючи, наскільки її лякає те, що вона повідомляє:
— Заліндов уже переповнений. Тож Рук власним способом… контролює чисельність населення.
Контролює чисельність населення.
Три слова луною прокотилися в Ківиній голові, її страхи підтвердилися.
В’язнів труїли.
Не просто труїли. Вбивали.
Умисно. Обмірковано.
І це йшло згори. Від самого Наглядача Рука.
«Подібне траплялося багато років тому, невдовзі після того, як я став Наглядачем».
Він убивав в’язнів зараз точно так само, як убивав їх раніше.
Дев’ять років тому.
Наглядач Рук убив її батька.
Ківа почувалася так, наче її вдарили під дих, а тоді притоптали ногами, аби не дати більше підвестися.
Через це її й замкнули в Безодні? Не лише тому, що Джарен втрутився в Ордалію, але також і тому, що після того, як Наарі поставила Рукові незручні запитання, він збагнув: Ківа може знайти протиотруту і зруйнувати його плани? Чи він вирішив позбутися її ще до того, як побачив у неї піалу, і Джаренів порятунок в каменярні став приводом посадити її під замок до того, як вона його зупинить?
З раптовою чіткістю Ківа усвідомила. Він ніколи не хотів захистити її — він хотів тримати її ближче, аби переконатися, що вона лишається його покірною лялькою. І щойно зрозумів: вона більше такою не буде…
Рук підпорядковувався не якомусь окремому королівству, а їм усім. Але якщо вони не знали, чим він займається, якщо з-за стін Заліндова не виходила інформація, то єдиною, хто становив для нього загрозу, була Ківа. От він і відправив її в Безодню, а з нею і будь-який шанс на протиотруту.
Так було і з її батьком? Майже десять років тому Фаран Мерідан збагнув правду? Ківа вважала, що його забрала хвороба, але тепер вона міркувала, чи не дізнався він про Рукову підступність… за що і поплатився життям.
У Ківиних жилах заструменів вогонь, усе тіло задрижало.
— Далі ще гірше, — сказала Наарі.
Ківа не знала, що може бути гіршим.
— Ми були в лазареті, коли я з ним розмовляла, — продовжила Наарі. — Він прийшов до Тільди, хотів звіту про її стан, може, сподівався отримати від неї хоч уривок інформації про бунтівників. — Вартова зайняла руки люмонієвим ліхтарем, але тоді змусила себе зупинитись і стисла пальці докупи. — Тіпп був у карантинній кімнаті, Оліші й Нерґала поруч не було. Я подумала, що ми на самоті. — Вона замовкла. — Я не знала, що Креста привела ще одного хворого кар’єрника, сховалась і все підслухала.
«Вічносвіте, допоможи».
Якщо Креста знає…
— Новини почали розходитися, пізно було їх зупиняти, — сказала Наарі. — Тепер нічого не вдієш. В’язні знають, що їх труїли, знають, хто це робив, і знають, що це досі відбувається, адже Рукові байдуже, що його викрили. Він не змінив планів. Поки ніхто поза Заліндовом не знає — він у безпеці.
У безпеці. А всі інші — ні.
— В’язні нажахані. І розлючені. Я ніколи не бачила їх такими, вони гуртуються — бунтівники й антибунтівники. Інші вартові б’ють їх, доки ті підкоряться, але це три тисячі проти кількох сотень. Не знаю, скільки лишилося часу, доки вибухне відкрите насильство.