Світло повільно тануло, сутінки опускалися на обширні території, довкола з усіх боків високо здіймалися вапнякові стіни, через що забути, що вони впіймані, наче щурі в клітці, було просто неможливо.
Джаренів гумор випарувався, його очі метнулися до Наарі, тоді повернулися до Ківи.
— Ти маєш рацію. Пробач, — він потер шию, зніяковілий. — Мабуть… я не знаю, як поводитися тут.
Ківа глибоко вдихнула, тоді стрепенулася, струшуючи напругу з плечей. Люди намагаються впоратися зі страхом і непевністю по-різному, нагадала вона собі. Гумор — один з таких механізмів, і то не найгірший. Слід поводитися з ним терплячіше.
— Я тут саме для того, — сказала вона йому ласкавіше, — аби розповісти те, що ти мусиш знати. Аби допомогти тобі вижити в цьому місці.
— І наскільки довго ти виживаєш в цьому місці?
Вона витримала його погляд.
— Достатньо довго, аби бути хорошою вчителькою.
Це, схоже, його задовольнило, бо коли вона знову рушила, він без суперечок пішов за нею. Принаймні доки вона не зупинила їх біля входу до сусідньої від лазарету будівлі:
— Гадаю, краще, щоб перше місце, яке ти відвідаєш, стало останнім, у яке ти потрапиш.
Коли Джарен спантеличено подивився на неї, вона кивнула на темні двері й завершила:
— Ласкаво прошу в морг.
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
Ківа вказувала шлях до холодної кам’яної споруди, її ніс морщився від ядучого запаху, який просочився всюди — від стін до підлоги. На столику, що стояв на краю квадратної кімнати, горів ладан, але він не приховував сморід смерті — неприємну суміш зіпсованого м’яса і кислого молока.
По центру підлоги був стік, камені, найближчі до нього, були в червонувато-коричневих плямах. Бальзамували лише небагатьох в’язнів, зазвичай з більш привілейованих сімей, яким дозволяли забирати близьких після смерті. Залишок запаху чебрецю з розмарином і лавандою залоскотав Ківиного носа, але вона не відчувала вина — це вказувало на те, що після останньої консервації вже минув час.
Кам’яні плити розміщувалися на однаковій відстані від стоку, і хоча зараз на них не було трупів, запах був не менш сильний, ніж у дні, коли кімната була повна. В’язень, який відповідав за морг, Мот, був до нього нечутливим, але навіть вартові, які спостерігали за цією спорудою протягом тривалих періодів, не могли витримати постійний душок.
— Привіт, Ківо, — обізвався Мот, який сидів на табуреті за робочим столом, спина дещо згорблена, сиве волосся на маківці починає рідіти. — Чим можу допомогти?
Збоку Ківа почула, як Джарен прошепотів сам до себе її ім’я, і внутрішньо зітхнула.
— У мене двох потрібно забрати, — сказала Ківа старшому чоловікові.
Він був у Заліндові відносно новим, прибувши лише півтора року тому. Надто старий для важкої праці, тож його призначили в лазарет, але його захоплення смертю зробило його радше перешкодою, аніж поміччю. Не раз під його наглядом помирали пацієнти з простими недугами. Це стало такою проблемою, що Ківа перший — і єдиний — раз звернулася до Наглядача з проханням перевести того куди завгодно. Як виявилося, то було на краще, адже до Заліндова Мот був аптекарем, тож його без проблем перевели з лазарету в морг, де він став головним трунарем через кілька місяців. Він навіть подякував Ківі за ту роль, яку вона відіграла в його переведенні, і заявив, що почувається майже як вдома.
Ківа досі не знала, як бути з тим, що уважного старого чоловіка, як вона дізналася пізніше, засудили до Заліндова за те, що він навмисне ставив клієнтам неправильні діагнози, аби випробувати експериментальні ліки, що завершилося численними смертями. Але те, що він робив поза цими стінами, не мало значення. Тут в них обох була робота, і з очевидних причин лазарет був тісно пов’язаний з моргом.
— Кажеш, двійко? — уточнив Мот, пересуваючи якісь пергаменти. — Тунельна гарячка ще їх косе?
Ківа похитала головою:
— Новоприбулі. Не пережили подорож.
Затуманений погляд Мота перемістився на Джарена. Наарі залишалася біля входу, і Ківа заздрила, що та на свіжому повітрі.
— Ти сьоднішній новий, хлопче? — запитав Мот, його суглоби затріщали, коли він вставав.
Джарен подивився на Ківу, ніби чекаючи дозволу заговорити. Можливо, він таки розумів серйозність факту перебування в Заліндові. Але не на неї він повинен зважати. Проте вона різко кивнула, і він відповів Моту простим: