Коли Ківа лише дізналася про його лукавство, то не хотіла бачити його і чути його пояснення. Але та первинна лють пригасла, і тепер вона бажала побачитися з ним, почути, що він скаже. Проблема була в тому, що з огляду на сьогоднішнє Випробування — і її неминучу смерть або звільнення, — вона не знала, чи взагалі ще колись із ним зустрінеться.
— Ківо Мерідан.
Різник спинив Ківу, вона підвела погляд і побачила, що вони поруч із тим місцем, де, як вона припускала, вхід до блоку покарань: тіснота і гурт вартових, один з яких — Наглядач. Саме він заговорив, спокійно розглядаючи Ківу, наче не ніс відповідальності за дочасні смерті стількох в’язнів.
Зокрема й Ківиного батька.
У Ківі палала ненависть, але вона знала, що не варто цього висловлювати. Важливіше приберегти сили і спробувати вижити у Випробуванні. Вона подбає про правосуддя для Рука, колись. Але для того, щоб це сталося, їй треба лишитися живою.
Оглядаючи кімнату, Ківа не знала, чи варто відчувати полегшення через те, що всі наче відносно розслаблені. Одне з того, чим вона переймалася останні вісім днів, — чи не загострилася жорстокість серед в’язнів, чи не відбувся повномасштабний заколот. Якщо це й було так, то з цим покінчено. А отруйник — Наглядач — живий. Наарі теж, адже Ківа бачила її в кутку; її тіло було виразно напружене, на відміну від інших вартових. У Ківи ледве сльози на очі не навернулися, коли вона її побачила — дружнє обличчя після такого довгого часу.
— Сьогодні ти постанеш перед своєю останньою Ордалією — Випробуванням Землею, — сказав Рук, кривлячи носа, доки розглядав, яка вона бруднюща. Вона вмивалася як могла, брудною водою в камері, але на ній не було чистого одягу ще задовго до каменярні. Якась частина її насолоджувалася тим, що йому некомфортно через неї, інша частина прагнула помитись і чистої сорочки.
Витримуючи його погляд, Ківа дочекалася питання, чи є в неї останні слова, але він уперше цього не зробив. Боявся, що вона згадає отруту, чи йому просто набридло грати за правилами і він налаштувався покінчити врешті з усіма цими Випробуваннями-Ордаліями?
— Зважаючи на природу завдання, сьогодні публіки не буде, — продовжив Рук.
Ківа підняла брови: цікаво, чи справді завдання цього не дозволяє, чи в тюрмі настільки погані настрої серед в’язнів, що Наглядач не хоче ризикувати, збираючи їх усіх в одному місці. Вона припустила, що останнє, адже попередні Ордалії були навмисне розпланованими видовищами. Але також вона два тижні ламала голову, яким може бути Випробування Землею, і вигадала надто багато варіантів. І врешті здалася: попередні рази вона все одно помилялася. Жалкувала хіба про те, що не знає, чи Мот створив засіб, який би їй допоміг. У цій Ордалії вона сама-самісінька.
— Якщо ти сьогодні впораєшся, то, як зазначено в четвертому правилі Книги Закону, тобі пробачать усі злочини й дарують свободу, — продовжив Рук, і Ківин шлунок зробив сальто. — Оскільки ж ти виступаєш у ролі Чемпіонки звинуваченої, Тільда Корентін розділить з тобою помилування. — Рук замовк, тоді додав: — Однак якщо ти загинеш під час завдання, то й звинувачену стратять.
Усі ці факти Ківа знала, але чути їх викладеними ось так, з такою невідворотністю… від цього її аж морозом обсипало.
— Як і попередні Випробування, фінальна Ордалія матиме обмеження в часі, — вів далі Рук. — Одна година — не більше й не менше. Якщо не повернешся за той час — ти програла, і Бунтівну Королеву стратять. Навіть якщо виживеш, але повернешся більш ніж за годину — помреш слідом за Тільдою.
Ківин шлунок, який робив сальто від слів «повернешся» і «виживеш», почав виконувати мертві петлі. Що, в ім’я вічносвіту, він для неї підготував?
— І останнє, — сказав Рук так, наче фонтанував інформацією, хоча насправді де там. — З огляду на те, що трапилося під час Випробування Водою та втручання іншого в’язня, номер Д24Л103, ми ухвалили рішення щодо його покарання.
Ківа сіпнулась і краєм ока побачила, що Наарі зробила схожий рух, але опанувала себе.
— Хіба його вже не достатньо покарали? — спитала Ківа, і її голос був хрипким через те, що ним майже не користувалися. Вона не могла повірити, що захищає Джарена — принца Деверіка, — але й не могла забути, що вона і є причиною, чому він опинився в цій халепі. Не могла забути і ран на його спині, і звуку, з яким батіг бив його, і крові, яка плинула в стік. Якщо його рани хоча б наполовину настільки важкі, як уявляла Ківа, то двох тижнів було недостатньо для загоєння, навіть якщо Різник не чіпав його більше. Джарен не заслужив страждати ще.