Але Наглядач вважав інакше, бо через кілька секунд Кістяний затяг Джарена в кімнату; той спотикався, йому було боляче, він із зусиллям стояв на ногах, хоч вартовий і тримав його так міцно, аж кісточки пальців біліли.
— А, вчасно, — кинув Рук.
Різник позаду Ківи гигикнув, адже він сказав їй щось подібне перед тим, як цьвохнути Джарена «дев’ятихвостою кішкою». Вона прогнала спогад, погляд перетнувся з Джареновим. Вона майже чула його голос у голові, і він питав, як вона; страх і тривога (за неї) вихлюпнулися на його бліде, зболене обличчя.
Вона відірвала погляд від нього й зосередилася на Наглядачеві, серце гупотіло, Ківа чекала, що ж він скаже.
— Оскільки Д24Л103 так прагнув приєднатися до тебе в третьому Випробуванні, — сказав Рук, — ми вирішили, що він розділить твою долю в четвертому.
Ківин погляд метнувся до Джарена, і незважаючи на бурю почуттів до нього, в ній спалахнув пломінь надії. Їй не доведеться постати перед Ордалією на самоті. Він буде з нею… і його стихійна магія.
А тоді вона помітила, що він поглянув на Наарі. Ківа зробила те саме і побачила, що вартова ошелешена, наче ось-ось витягне меча з піхов і порубає всіх у кімнаті, аби захистити підопічного.
Ківа боялася, що кровопролиття не уникнути, але у відповідь на ледь помітне похитування головою від Джарена Наарі розслабила кулаки. Її обличчя було напружене, однак вона не тяглася до зброї.
Полегшено видихаючи (хоча якусь частину її дуже вдовольнило б побачити, як Наарі знищує Рука), Ківа повернулася знову до Наглядача. В ній заклубочилося погане передчуття, коли на його обличчі розповзлася повільна посмішка. Її відволік обмін поглядами між Джареном і Наарі, і вона не встигла подумати, чому відправити Джарена з нею — покарання.
Наглядач п’ятьма словами відкрив їхню долю:
— Вітаю, ви скоро помрете разом.
А тоді, вдруге за два тижні, щось важке вдарило Ківу по голові, й вона знову провалилася в темряву.
Коли Ківа прийшла до тями, то найперше приклала пальці до ґулі на потилиці і скривилася від болю, водночас намагаючись думати всупереч гупанню барабана в голові. Їй поталанило, що вона взагалі могла думати, бо ж добре знала, яким серйозним буває струс мозку і які непоправні порушення він може спричинити. Таки поталанило, хоча біль у голові й крутіння в животі начебто свідчили про інше.
Попри біль і нудоту, Ківа з зусиллям стала на ноги, намагаючись розібратися, де перебуває. Була непроглядна темрява, і спершу виникла паніка, що вона осліпла через травму голови, а наступним страхом стало те, що її повернули до ізолятора. Але вона зосередила чуття й усвідомила, що це місце пахне по-іншому, відчувається по-іншому. Повітря було не свіжим, але й не огидним, як у Безодні. Було… вологим. Запліснявілим. Землянистим. Не тепло, але й не настільки холодно, як там, де вона провела два тижні, — тут була вогкість.
У Ківи по шкірі побігли мурашки, коли вона простягла руки, намацуючи те, що могло б підказати їй, де вона, чи послабити жахливу здогадку про це. Рухаючи руками, вона обережно почовгала вперед, але вже на другому кроці нога в чомусь заплуталась, вона перечепилась і сліпо впала.
Не на тверду долівку.
На щось і тверде, і м’яке водночас.
Це «щось» застогнало, коли на нього впала її вага; заворушилося.
То могло бути тільки одне.
Лише одна людина.
Ківа поквапилася від’єднати себе від Джарена в темряві, ненавмисне вдарила його ліктем, незграбно задкуючи, і вибила з нього ще один стогін.
— Вибач! — хрипнула вона. З усіх людей вона б найменше хотіла вибачатися перед ним, але то була автоматична реакція.
— Ківа? — хрипнув Джарен у відповідь. — Це ти?
Захотілось ущипливо відказати, мовляв, хто ж іще, але вона притримала язика і буркнула тільки:
— Так, я.
Ще один слабкий стогін, тоді шарудіння — Джарен сів.
— Голову наче розкололи, — простогнав він.
Ківа не відповіла, що їй так само. Вона взагалі не знала, що йому казати.
— Зажди, — мовив Джарен. — Просто дозволь мені…
Ківа відсахнулась і затулила обличчя, коли нізвідки спалахнув вогонь і якась летюча вогняна куля освітила простір довкола. Її очі засльозилися, звикаючи, а тоді вона розгледіла, де вони, і це підтвердило її страхи.