— Ми в тунелях, — сказав Джарен, також це усвідомлюючи, його тон був майже спантеличеним.
Ківа подивилася на нього, наче вперше бачила. Принц, замаскований під в’язня, досі в тому одязі, в якому вона бачила його два тижні тому, тільки тепер заплямованому кров’ю. Його кров’ю. Якби вона не знала, хто він насправді, якби доказ цього не плавав у повітрі перед нею, вона нізащо не повірила б у таке.
— Ківо, ти мене почула? — запитав Джарен, дивлячись уже не на тунель, а знову на неї. Те, що він побачив на її обличчі, змусило його завмерти.
— Ти повинен був мені сказати.
П’ять слів з’явилися в неї з самої глибини. Звідти, де їх уже вісім днів підживлювали зрада та образа. Звідти, де крилися її біль і самота за десять років.
— Ківо…
— Повинен був сказати! — повторила вона, стаючи знов на ноги, готова до будь-чого.
Джарен вчинив так само, його обличчя було примарно-блідим і напруженим від болю, коли він із зусиллям став спершу навколішки, а тоді на рівні ноги. Ківа не простягла йому руку, опираючись будь-якому цілительському пориву в собі.
— Я збирався сказати, — мовив Джарен; йому так важко було звестися на ноги, що він задихався і притис руку до живота. Сперся плечем об вапнякову стіну, аби зібратися з силами і не впасти. — У саду, перед тим як ми знайшли Тіппа. Збирався сказати тоді.
— До чи після того, як поцілував мене? — спитала Ківа суворим голосом. Вона чітко пам’ятала момент, коли він прихилився, його подих на губах. Відкинула спогад, аби не зізнаватися собі, які це викликало почуття.
— До того, — вимовив Джарен спокійно, заспокійливо, наче до звірятка. — Чекав нагоди сказати тобі, але ніяк не траплялось. Я не збирався дозволити нашим стосункам зайти далі до того, як ти дізнаєшся.
— У тебе було дев’ять тижнів, Джарене! — вигукнула Ківа, ігноруючи той факт, що два останні вони провели в окремих ізольованих камерах. — Навіть після тієї ночі в саду все одно лишалися дні до того, що сталося в каменярні. Ти міг розповісти мені будь-якої миті! І повинен був розповісти.
— І що б я сказав? — запитав Джарен, його спокійний тон перетворювався на роздратований. — «Знаєш, я брехав тобі про те, хто я такий. Будь ласка, не лютуй на мене через це?» Ага, тобі б сподобалось.
— Звісно ж, мені б не сподобалось! — вигукнула Ківа так, що від тунельних стін відбилася луна. У глибині душі вона знала, що їм варто було б зосередитися на Випробуванні Землею, розібратися, де вони, і спробувати прокласти собі шлях нагору до того, як спливе відведений час. Але накипіло забагато всього, і вона не могла думати ні про що, крім того, хто стояв перед нею. Принц.
— Не знаю, що можу сказати, аби виправити це, — мовив Джарен, проводячи рукою по своєму волоссю.
— Можеш пояснити чому! — вигукнула Ківа надтріснуто.
Джаренове обличчя пом’якшилося. Вона не хотіла, щоб він дивився на неї так, щоб збагнув, яка вона насправді засмучена.
— Ніхто не знає всієї історії, — тихо прошепотів він, підходячи на крок до неї. Тоді хитнувся назад, знову сперся об стіну; тепер він і другу руку притискав до живота. Ківа помітила рух, віддалена часточка її запереживала, але до того, як вона закликала внутрішню цілительку і спитала, як він почувається, він продовжив: — Лише Наарі. — Він замовк. — Ти ж знаєш…
— Що вона — твій Золотий Щит? — уточнила Ківа. — Ага. Ви обоє буквально переповнені сюрпризами.
Весь вигляд Джарена доводив, що він жалкує, але Ківу це не зворушило.
Глибоко вдихнувши, Джарен знову скривився і зблід іще дужче, а тоді повідомив:
— Я прийшов у Заліндов по інформацію про рух бунтівників.
Ківа завмерла:
— Що?!
— Ми почули, що Тільду Корентін заарештовано, але знайшли її по той бік кордону, в Мірравені, поза нашою юрисдикцією, — пояснив Джарен те, що Ківа й так знала. — Влада Мірравену навіть не збиралася передати її нам, хоча там і знали історію стосунків між родами Валлентісів і Корентінів. Їх дуже влаштовувало, що ми не зможемо поговорити з нею, хіба що розпочавши проти них війну.
— Поговорити з нею, — повторила Ківа тріскучим голосом. — Маєш на увазі — допитати.
Джарен уважно подивився на неї, зважуючи свої слова:
— Я знаю, що ти співчуваєш її меті. Ти це казала.
Вічносвіте, допоможи: він мав рацію. Вона розповіла принцові-наступнику та його найдовіренішій вартовій, що розуміє мотиви бунтівників. Для повного щастя не вистачало повідомити, що вона одна з них. Якби вона вже не сиділа в Заліндові, то сюди й потрапила б за таке зізнання. Батька заарештували навіть за менше.