— Різник лишив прощальний подарунок, — пояснив Джарен неохоче.
Коли вона опустилася перед ним навколішки, Ківин шлунок гулькнув униз. Повільно, обережно вона потяглася до поли його сорочки, відгортаючи її над паском, і мозок воював із серцем. Дюйм за дюймом його торс відкрився, м’язи переливались, і світло вогню показало, що зробив Різник.
Ківа різко втягла повітря, побачивши глибокі різнокольорові синці, її погляд пурхнув до Джаренового. Він спокійно дивився на неї, чекаючи на вердикт.
«Не думай про нього як про принца, — сказала вона собі, як сказав би батько. — Не думай про нього навіть як про Джарена… тим більше як про Валлентіса. Просто думай про нього як пацієнта».
— Погляньмо, з чим тут доведеться мати справу, — промовила вона, зусиллям додавши голосу легкості, і несильно притисла руку до його тіла.
Джарен засичав, і Ківа різко відсмикнула руку, занепокоєно на нього дивлячись, адже вона ледве торкнулася.
— Пробач, у тебе пальці холодні, — сказав Джарен ніяково.
Ківа могла б розсміятись. І розсміялася б, якби її так не ятрило все, з чим вони щойно насилу розібралися.
— Не всі ми вміємо створювати вогонь руками, — пробурмотіла Ківа, однак потерла долоні, щоб трохи їх розігріти перед тим, як знову простягти до нього.
Дуже обережно вона почала натискати на синці, намагаючись визначити, наскільки серйозні ушкодження. Водночас їй страшенно не подобалося робити йому боляче, бо вона не могла не помічати його збите дихання і те, як напружувалися його м’язи щоразу, як вона притискала надто сильно.
Ківа вже не знала, хто відчув більше полегшення, коли вона врешті відсторонилась і оголосила:
— Кілька зламаних ребер, але не думаю, що є внутрішня кровотеча. Та ліпше пригляньмо за тобою про всяк випадок.
— Це означає, що ти не збираєшся лишити мене тут, внизу, самого?
Його тон був жартівливим, але Ківа побачила в очах натяк на тривогу: не через те, що вона може кинути його пораненим, а через те, чи не настільки вона засмучена, аби зважувати й таке.
Ківа не заспокоїла його, а лише попросила:
— Нахилися вперед. Хочу оглянути твою спину.
— Все…
— Якщо скажеш «все гаразд», я дійсно кину тебе тут.
Джарен швидко нахилився вперед, і Ківа підтягла його сорочку ще вище. Вона водночас закрижаніла і спалахнула від побаченого. Глибокі, широкі рани лише частково загоїлися навіть після двох тижнів. Те, що зробив Різник…
— Гоїться добре, — змусила себе сказати Ківа, водночас намагаючись опанувати лють… і провину. Вона пробіглася пальцями по одному з рубців, і Джарен здригнувся від дотику. — Однак вигляд мають болючий.
— Це було варте того, — тихо сказав Джарен, і Ківине серце здригнулося через прихований зміст цих слів. Він кашлянув і додав: — Але так, відчуття не з приємних.
Не потрібно було озвучувати те, що вони обоє й так знали: Різникові останні побої посилили біль.
Не маючи під рукою нічого, що могло б йому допомогти, Ківа вже була збиралася відпустити його сорочку, коли її погляд упав на давніші шрами, приховані під свіжими рубцями. Намагаючись відволіктися хоч якось від найсвіжіших ран, вона торкнулася його пальцем, змушуючи Джарена ще раз здригнутись. А тоді він завмер, коли вона мовила:
— Ти казав, що це зробив хтось близький.
Джарен відсторонився й сам опустив сорочку:
— Забудь, що я казав.
Забути?
Забути?
Він — спадкоємець трону, один з найзахищеніших людей у королівстві. І його хтось мучив. З нього хтось знущався. Як вона може просто про це забути?
— Серйозно, — твердо сказав Джарен, бачачи вираз її обличчя. — Просто не чіпай цю тему.
Ківа спалахнула.
— Не чіпати тему? — повторила вона, її злість наростала знову. — Ти готовий довірити мені те, що володієш магією, свою справжню особу, свої таємниці, заборонені плани, але не це?
Джарен мовчав.
Ківа з люттю вказала пальцем просто йому в обличчя й мовила:
— Після всього, через що ми пройшли! Після Випробувань і отрути (богами проклятої отрути, про яку Наарі клянеться, що твоя сім’я її зупинить), після всього цього ти хочеш, аби я просто…
— То була моя мати, ясно?
Ківа аж сахнулася. Слова, які вигукнув Джарен, відлунням покотилися тунелем.
Королева?! Королева Аріана залишила на ньому шрами?!
Вогонь затремтів, наче реагуючи на те, як Джарен засмутився.
— Вона… це… — він обірвав себе, лайнувся, провів долонею по обличчі, кривлячись, коли через цей рух сіпнувся його живіт. Глибоко вдихнувши, він спробував ще раз: — Це не зовсім вона. Це «янгольський пил». У неї з ним проблема, інколи вона приймає його забагато. Часто. Коли таке трапляється, вона забуває, хто вона, все плутає, втрачає контроль.