— Так, пане.
— Ха! — вигукнув Мот із сяючою, широкою усмішкою; його коричневі зуби показалися в світлі люмонієвих ліхтарів, прикріплених до кам’яних стін. — Чула оте-во, Ківо? «Пане». То є повага, — він їй підморгнув. — Цейво-от мені подобається.
— Моте…
— Тримайся близенько до свеї цілительки, хлопче, — перебив Мот Ківу. — Вона про тебе добренько подбає. Зарубай собі на носі.
Ківа підібгала губи в тонку лінію. Вона не Джаренова цілителька. Вона тюремна цілителька — цілителька кожного.
— Ти забереш їх сьогодні до кінця дня, Моте? — сказала Ківа, із зусиллям розщепивши щелепи.
Мот недбало відмахнувся:
— Ясне діло, ясне діло. Але спалювання їм прийдеться підождати. Ґрендель сьогодні й так цілу купу перепустила.
Ківі було байдуже, коли тих двох чоловіків кремують, головне — аби вони не розкладалися в неї в лазареті.
— Гаразд. Тіпп зараз перевіряє моїх карантинних пацієнтів, але просто поклич його, якщо знадобиться допомога.
Мотові очі звузилися:
— Тіпп?
Із запізненням Ківа згадала, чому в морзі була вона, а не її помічник. Досі не впевнена, вона спробувала відмазатися:
— Він триматиметься від тебе подалі, хіба що ти сам погукаєш.
— Ти хоть знаєш, що той харцизяка вчверив?
Ківин погляд пурхнув до Наарі, але вартова стояла до них спиною — спостерігала за територією. Ніяк не зрозуміти, слухала вона чи ні.
— Можливо, нам не варто…
— Мене чуть удар через нього не розбив, — кинув Мот, сердито нахмурившись. — Ціво старі очі вже не такі, як були в молодості, знаєш-но. Звідки я мав побачити, шо він лежит під одним з тіл? — він нахмурився ще більше. — Я підійшов — а він як сяде, та ше й з трупом, і давай махати його руками й волати на мене. Я подумав, шо мертвяк лізе назад, аби одімстити, ага?
Ківа почула, як позаду закашлявся Джарен, але не наважилася подивитися в його бік — сама стримувала сміх.
— Я з ним поговорю, — пообіцяла Ківа, щойно була впевнена, що зможе це зробити з серйозним виразом обличчя. — Такого більше не трапиться.
— Постарайся, — сказав Мот. — Мій насос не витримає ше одного такого переляку. — Тоді він додав, наче згадавши: — Та й мертві заслуговуют троха поваги.
Останнє правда, і Ківа дійсно поговорить з Тіппом. Не тільки заради трунаря, а й заради самого Тіппа. Якби його піймали… якби вартові помітили його витівку… він вже ніколи б не вийшов з моргу.
Ківою опанувало холодне відчуття, але вона струснула його і ще раз пообіцяла Мотові, що серйозно впише хлопцеві. У відповідь отримала від Мота обіцянку негайно забрати мертвих. Задоволена, вона швидко пішла з моргу, Джарен — за нею, і вони обоє глибоко вдихнули, щойно опинилися зовні.
— Він той ще персонаж, — прокоментував Джарен.
Ківа нічого не відповіла, кидаючи швидкий погляд на Наарі, але вартова не видала, чула вона чи ні про Тіппові витівки. Якщо почула, Ківі лишалося тільки сподіватися, що їй достатньо байдуже, аби не повідомляти про це офіційно. Наглядачі пропускали повз вуха деякі Тіппові дурощі в минулому, але лише в тому випадку, коли в Ківи було на що обміняти хлопчикову безпеку.
Останнім часом тюремних чуток було малувато, і вона лишалася без ставок для торгу і неспокійним відчуттям у животі.
Озираючись територією, Ківа відкинула в’їдливу тривогу і обміркувала наступний крок, намагаючись пригадати власне орієнтування. Види, звуки, запахи… все це зблякло в пам’яті. Єдиним, що вона могла пригадати, були її почуття.
Страх.
Горе.
Безнадія.
Міцна суміш затьмарила все.
Однак не було схоже, що Джарена поглинали емоції. Втомлений — імовірно. Невпевнений — безперечно. Але… він дивився на неї зацікавлено, терпляче чекаючи, що вона зробить чи скаже далі.
Ківа прийняла рішення.
— Забудь те, що тобі розповідали про Заліндов до того, як ти сюди потрапив, — промовила вона, повертаючи ліворуч і щосили стараючись не зважати на хрускотіння під ногами в Наарі, яка йшла слідом за ними.
— Я чув, що це тюрма смерті, — повідомив Джарен. — Що дуже мало людей виходять із неї живими. Що тут повно вбивць і бунтівників.
Ківа ледве втрималася від того, аби ще раз не зиркнути на Наарі, мовляв, що саме тому вона не повинна проводити орієнтування новим в’язням.
— Гаразд, так, постарайся пам’ятати все це, — виправилася вона.
— Ти вбивця? — запитав Джарен. — Чи бунтівниця?