І то було не все.
При основі квітки земля розступилась, і за кілька секунд з’явився рівчачок, який швидко наповнився водою.
Ківа вражено дивилася на це. І дивилася невідривно доти, доки її не накрило усвідомлення.
Джарен підкоряє собі не тільки повітря й вогонь.
Він також контролює землю і воду.
Всі чотири стихії.
Ніхто не мав такої сили з часів самої королеви Сани.
— Тепер тобі відомі всі мої таємниці, — сказав Джарен тихо. — І саме тому Королівська Рада обрала спадкоємцем мене, а не Міррин.
Ківин подих звучав гучно навіть для її вух. Вона не знала, як перетравити те, про що дізналася, масштаб того, чим він поділився. Але відчувала, наскільки напружився поруч Джарен; його тіло заклякло, наче боялося її реакції, тож вона змусила себе розслабитись і спитала:
— Тож ми йдемо ліворуч?
З Джарена вирвалося повітря — полегшення, майже недовірливий сміх:
— Ага. Ліворуч.
Так, наче не міг стриматися, він нахилився й поцілував її в скроню — безмовна вдячність за те, що вона не поводиться так, наче це дуже серйозно… хоча це дуже серйозно.
— Двадцять хвилин, ага? — уточнила Ківа, намагаючись залишатися настільки спокійною, наскільки можливо, зовні, хоча внутрішньо вона вертілася дзиґою. — Дочекатися не можу побачити Рукове обличчя, коли він з’ясує, що ми живі.
— А я дочекатися не можу побачити його обличчя, коли йому доведеться відпустити тебе на свободу, — мовив Джарен, і вони повільно рушили в напрямку стрибучого вогника.
— Це теж, — підтвердила Ківа, неспроможна втримати зачудування в голосі.
З усіх Випробувань це було найлегшим, але лише завдяки Джаренові. Без нього та його стихійної магії, яка виявляла напрямок виходу, Ківа зустріла б у цих тунелях свою смерть. У цьому вона була впевнена.
Джарен загаявся на мить, і тоді, коли вони повернули на розгалуженні ліворуч і попрямували далі, а вогник плив у повітрі попереду, він виснажено сказав:
— Тільду звільнять разом з тобою.
Ківа розуміла, чому для нього це проблема. Щиро кажучи, її досі приголомшувало, що він врятував її в усіх Ордаліях, бо це означало, що він рятував і свою закляту ворогиню. Розквітло дивне, лоскітливе відчуття, але Ківа притоптала його. Зараз це не на часі. Їй є що обміркувати, з чим примиритися.
— Вона дуже хвора, Джарене, — нагадала Ківа. — Бунтівна Королева не становить великої загрози.
— Поки що, — відказав він. — Але якщо їй полегшає…
— Це проблема на інший день, — твердо відповіла Ківа.
Джаренова напруга не послабилась, і Ківа не могла його звинувачувати, знаючи, хто він і хто для нього Тільда. Вона гарячково чіплялася за компроміс — за те, що визволило б Тільду з Заліндова і водночас нейтралізувало б її небезпеку для нього.
— Можеш забрати її з собою до Валленії, — запропонувала Ківа, хоча це й дорого їй обійшлося. — Твої королівські цілителі зроблять для неї значно більше, ніж будь-хто інший. А якщо вона вилікується, добудеш ті відповіді, по які прийшов сюди. Ти довідаєшся, що планують бунтівники, навіть запитаєш, чому вона взагалі опинилася в Мірравені. Вона звільниться з Заліндова, але опиниться надійно в тебе під арештом.
Ківа не знала, чи взагалі колись більше себе ненавиділа. Але так у Тільди з’являвся шанс покращити свій стан — хороший шанс, адже королівські цілителі славилися майстерністю.
Єдина проблема — що таким чином Бунтівна Королева опиниться в руках своїх ворогів.
Але принаймні виживе.
Для Ківи це було головним. Вона не ризикувала своїм життям раз за разом лише заради того, аби Тільда померла.
— Непогана ідея, — погодився Джарен. — Але якщо це не спрацює…
Ківа приготувалася, що він засудить Тільду до страти прямо там.
— …найважливіше — що ти на свободі, навіть якщо це означатиме, що й вона вільна, — Джарен великим пальцем погладив Ківине плече. — Розберемося з наслідками пізніше.
Якби Ківа не несла більшу частину його маси, то впала б під вагою його слів. Він готовий дозволити Бунтівній Королеві вийти на свободу, аби лише й вона звільнилася? Це було… це було…
Це було нечувано.
Це було неймовірно.
І це наповнило Ківу теплом від голови до п’ят.
А тоді в неї виникла інша думка, і хоча вона не хотіла перевіряти свою удачу, не втрималась і заговорила:
— Ти ж наче принц?
Джарен захихотів, його притиснуте до неї тіло рухалося, вони завернули в інший прохід, освітлений його полум’ям.