Це все Ківа побачила за мить, і її майже охопила паніка, яку розігнав адреналін. Вона подивилася на Джарена й зойкнула:
— Тіпп… Тільда… Я повинна…
— Йди! — договорив він за неї, підштовхуючи її вперед. — Я наздожену!
Вона вже бігла, коли він погукав їй услід:
— Обережно там!
Він піде слідом настільки швидко, наскільки дозволить поранене тіло, але це може виявитися недостатньо швидко. Їй потрібно дістатися до Тіппа, до Тільди й переконатися, що вони в безпеці. Вона забарикадує двері, замкне їх у карантинній кімнаті, якщо доведеться, зробить що завгодно, аби захистити їх. Оліша й Нерґал про себе подбають (вони, напевно, вже втекли), але Тіпп і Тільда… Ківі потрібно поспішати, поспішати, поспішати.
Свист змусив її збочити з дороги якраз вчасно: вона ухилилася від стріли, що вп’ялася в землю загрозливо близько. Ноги підігнулися, страх стиснув груди, але вона бігла далі, на повній швидкості пробираючись крізь затор в’язнів і вартових, які зіткнулися поблизу західної спостережної вежі. Вона ухилялась весь час, аж доки не дісталася казарм і змогла скористатися ними як укриттям. Гомін битви змушував відчайдушно прагнути заткнути вуха, заглушити все. Чому вони це роблять? Цим нічого не доб’єшся. У ту мить, як спалахнула сутичка, Наглядача провели нагору стіни, згідно з протоколом для навіть найменших заворушень. До нього неможливо дістатися, хіба що в’язні подолають кожного вартового й самі видеруться на стіну. Рук у Заліндові в найбільшій безпеці, і так буде, поки триватиме заколот; він звисока спостерігатиме, як гине в’язень за в’язнем.
Можливо, цього він весь час і хотів. Заколот — найшвидший спосіб забезпечити масову розправу. Більше не буде потреби в отруті, до нього не виникне запитань, він ніколи не заплатить за злочини, адже вся вина за численні смерті ляже на неконтрольовану жорстокість.
Ще одна стріла зі свистом змусила Ківу пригнутися, пронісшись якраз біля вуха, настільки близько, аж вона відчула, як заворушилося повітря. Ківа видала булькітливий звук переляку, але його заглушив гамір довкола — волання і вартових, і в’язнів.
Несучись територією, Ківа остерігалася стріл і кинджалів, які кидали вартові, остерігалася й імпровізованої зброї в’язнів, бо вартові валялися на землі купами, з проламаними головами або рваними ранами, з деяких досі стирчали руків’я знарядь, а загиблі сліпо витріщалися в небо.
На кожного загиблого вартового Ківа бачила з десяток убитих в’язнів. І навіть більше. Вона розуміла, що будь-якої миті й сама може стати однією з них. Та вона бігла, виглядаючи Наарі, — чи то хотіла, щоб вартова була поруч із нею, чи щоб та поспішала врятувати Джарена. Чи…
БУМ!
Ківу збило з ніг, вирвався крик, вона перелетіла в повітрі й гримнулась об холодну тверду землю.
Якусь мить вона могла лише оглушено лежати. У вухах дзвеніло, звуки заколоту довкола приглушилися до позбавленого сенсу фонового шуму, бачення розмилося, погляд ловив і втрачав фокус.
Лежачи долілиць, Ківа повернула голову й побачила, як завалилася спостережна вежа.
Вибух… хтось спричинив вибух. Висадили підніжжя вежі, кам’яний ріг повалився прямо з-під неї, вся споруда похилилась, а тоді тяжіння перемогло, і та повалилася на землю.
Від удару задвигтіла земля. Вартових, які пускали стріли з безпечного місця на платформі, зараз нею й привалило. Вони загинули.
— А так вам, собацюри!
До Ківи слух повернувся достатньо, аби вона почула: кричав Мот. Зір теж прояснився достатньо, і вона побачила, як той тріумфально здіймає руки.
— Шо посієш, те й пожнеш, тіки зарвися до аптекаря! — прохрипів він, а тоді швидко пошкутильгав у пилову бурю, яку утворило падіння вежі, і зник з поля зору.
Той самий пил за мить дістався й до Ківи, і її легені, яким від бігу й так не вистачало повітря, запротестували, вона закашлялася.
«Підіймайся, — наказала вона собі. — ПІДІЙМАЙСЯ!»
Вона потрібна Тіппові й Тільді. Не можна їх підвести. Не можна.
Рішуче вона відштовхнулася слабкими руками. У голові паморочилося. Ківа ледве знову не впала, але відновила баланс і, спотикаючись, пішла вперед. Зараз, коли все було затягнуте туманом з дрібного пилу, розгледіти щось було важче, але Ківа з зусиллями прокладала шлях уперед, пил почав осідати, й вона розгледіла знайомих, які боролися за свої життя.
Спершу — Кресту, яка вкрала кинджал та меч і тепер ними рубала кожного, хто ставав на перешкоді. Поки Ківа дивилася, від Крестиної зброї поліг Гарлоу: відповідальний за каменярню впав навколішки, і світло в його очах погасло.