— Ш-ш, — сказала Ківа, по її обличчю струменіли сльози. — Побережи сили.
— Я л-л-люблю тебе, Ківо, — продовжував шепотіти Тіпп, його голос танув, наче він тримався лише для того, аби востаннє побачити її. — Дякую т-тобі… з-з-за все.
Ківа різко хлипнула. Вона досі притискала долоні до рани в його животі, звідки кров уже текла тривожно повільно.
— Я також тебе люблю, — прошепотіла вона у відповідь, забираючи одну мокру руку, аби торкнутися його щоки, сльози в неї текли все швидше. — Тому мені треба, аби ти лишився зі мною, гаразд? Ми обов’язково впораємося з цим.
Тіпп усміхнувся — і незважаючи на блідість, на серйозність його ран, все одно осяяв кімнату.
— Ти з-завжди… п-п-погано… брехала, — прошепотів він, все ще усміхаючись. — Т-тобі варто… Т-тобі варто…
Але не договорив, бо знову закашлявся і продовжив кашляти, доки очі не закотились… і груди перестали рухатися.
— Ні! — видихнула Ківа. — Ні, ні, ні, ні, ні. — Вона перемістила закривавлені руки на його серце. — Тіппе, будь ласка.
Воно билось, але зовсім ледве. Малопомітні удари, та й ті довго не триватимуть: він більше не дихав.
— Я не можу втратити й тебе, — хлипнула Ківа, її сльози падали на нього. — Не можу втратити й тебе.
І раптом Ківа більше не бачила Тіппа: лазарет розтанув, її затягло знов у морозяний зимовий вечір за десять років до того.
З болісною чіткістю вона пригадала мить, коли з Керінових грудей дістали меч і він повільно впав на землю, батько притискав долоні до рани й кликав на допомогу, а Ківа потяглась… але її відтягли до того, як вона хоча б доторкнулася до нього.
Ніхто не відтягне її сьогодні.
«Пообіцяй мені, мишеня, — прошепотів до неї батько в їхню першу ніч у Заліндові. — Пообіцяй, що ніколи більше такого не робитимеш».
«Але, татку, в тебе йшла кров. Тебе поранили».
«Не має значення, — рішуче заперечив він. — Ти ж знаєш, чому я вчив тебе цілительства, знаєш, чому це важливо, чому ти повинна далі навчатися».
«І ніхто не має знати», — покірно погодилася Ківа.
«Саме так, люба, — відповів Фаран, цілуючи її в щоку. — Припини. Не можна ризикувати тут. Навіть заради мене».
«Але…»
«Я серйозно, Ківо. Пообіцяй, — твердо сказав Фаран. — Пообіцяй мені, що, поки ти тут, будь-чому і будь-кому ти такого не робитимеш».
І Ківа пообіцяла.
Навіть коли вона переживала, що батько захворів, як багато інших, навіть коли він помирав, вона дотримувалась обіцянки.
Але більше не могла.
Можливо, і минуло понад десять років, але кров кликала весь час, чекаючи, чекаючи, чекаючи. Вона була не тренована, не пробувала раніше, якщо йшлося про такі серйозні рани, але відчай змусив її зосередитися на Тіпповому слабенькому серцебитті, рані на його животі, на житті, що швидко з нього тікало.
— Благаю, — прошепотіла вона, голос ламався, а вона зосереджувалася дужче, ніж будь-коли, і молилась, аби вдалося зробити для Тіппа те, що вона прагнула зробити для брата біля річки стільки років тому. Якби їй вдалося покласти руки на Керіна, то їй було б досить миті, єдиного дотику, коли його серце ще билось, і це змінило б усе. — Благаю.
І сталося.
Золоте світло ринуло з кінчиків Ківиних пальців, просочилось Тіппові в груди, затопило його тулуб, затулило рану, дюйм за болісним дюймом.
Це діяло… діяло.
Його серцебиття стало сильнішим: удар, удар, ще удар…
А тоді…
Він втягнув повітря, груди розширилися.
Ківа ридала, тримаючи руки на місці, силою думки змушуючи золоте світло далі зцілювати, далі закривати рану. Вона майже закінчила, ще кілька дюймів — і він буде цілком…
— КІВО!
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Ківа незграбно сахнулася назад, її руки смикнулися від Тіппа, вона кинула погляд на двері, й золоте світло зникло за мить до того, як Джарен, спотикаючись, зайшов у лазарет, Наарі — слідом. Вартова була забризкана кров’ю, її очі гарячково розглядали безлад, погляд літав по кімнаті, перелетів до Тільди, а тоді знайшов Ківу й Тіппа на підлозі.
— Ківо! — знову вигукнув Джарен, помітивши її тоді ж.
Обоє кинулися до Ківи, Джарен забув про власний біль, коли з жахом побачив хлопчика, оточеного морем червоного.
— З ним нічого страшного, — хрипнула Ківа. — Це Тільдина кров. У нього лише маленький поріз на животі й ґуля на голові. Все буде гаразд.