Брехня давалася їй так легко. Вона могла думати лише про батькове застереження та обіцянку, яку йому дала. Порушила її, але все одно не варто дозволяти іншим дізнатися про це, особливо присутнім тут.
— Його можна перемістити? — запитала Наарі.
Ківині тремтячі руки помандрували до Тіппового живота, перевіряючи ушкодження. Залишався маленький розріз — навіть шви не потрібні. Ківа мало не захлипала знову, але натомість хрипко відповіла:
— Так. Просто йому треба відіспатися.
Це не було брехнею. Тіппові був потрібен хороший, довгий, цілющий сон. А коли він прокинеться, Ківі доведеться переконати його, що його рана була не настільки страшною, як здавалася. Тіпп повірить. Не матиме причин не вірити.
— Добре, — кивнула Наарі й з тривогою позирнула на двері. — Це місце перетворюється на територію смерті. Треба йти. Прямо зараз.
Джарен простягнув Ківі руку, і вона її прийняла, надто приголомшена всім, що тільки-но відбулось і відбувалося зараз, аби пам’ятати про його рани. Він тихесеньким звуком виказав, що йому боляче, але негайно підтримав, коли її ноги заледве не підігнулися: через щойно пережите в тілі вирував хаос. Виснаження погрожувало звалити її з ніг — напругу від того, що вона зробила, було ні з чим не порівняти. Та все одно, коли Джарен потягся вниз, аби забрати Тіппа, Ківа спинила його, поклавши руку на плече.
— Я візьму його, — сказала вона голосом, хрипким від плачу.
— Він важчий, ніж здається, — попередив Джарен.
— Я візьму, — твердо повторила Ківа, знаючи, що адреналін у Джареновій крові, можливо, й тримає того на ногах, але рани ніяк не дозволять йому нести хлопчика. До того ж Ківі було потрібно відчувати на руках Тіппа і життя, яке в ньому билося, — запевнити себе, що він живий.
На відміну від Тільди.
Ківа не могла дивитися на жінку, тим більше що Наарі з Джареном кидали на неї й Бунтівну Королеву жалісливі погляди: обоє знали, скільки зусиль вона доклала, щоб захистити Тільду. Якби ж Ківа прийшла раніше, можливо, вдалося б зробити для Тільди те саме, що й для Тіппа. Але навіть у неї не було сили повернути мертву до життя.
Для Тільди було надто пізно.
А для Тіппа — ні. І для Джарена, і Наарі, і самої Ківи.
Але буде, якщо вони не виберуться з Заліндова до того, як хаос ще більше пошириться.
— Поспішаймо, — мовила Наарі, знову зиркаючи на двері.
Ківі не потрібно було повторювати, і вона взяла Тіппа на руки. Джарен мав слушність щодо його ваги — вона охнула і трішки спіткнулась, але вирівнялась і подивилася на вартову.
— За мною, — сказала Наарі, швидко рухаючись до дверей.
Її два мечі були закривавлені, й вона оборонно тримала їх перед собою — принців Золотий Щит була готова віддати своє життя, якщо буде треба, щоб захистити його. Захистити їх усіх.
— Не хвилюйся, вона виведе нас, — запевнив Джарен Ківі, коли побачив, що та вагається.
— Знаю, — відповіла вона і широкими кроками рушила за вартовою.
Ківа вагалася не через те, що боялася йти слідом, — вона збиралася з силами, щоб востаннє подивитися на Тільду.
І змусила себе це зробити.
Змусила себе прошепотіти фінальне:
— Знайди спокій у вічносвіті.
А тоді вона поквапилася з дверей, як ніколи рада, що лазарет близько від тюремних воріт, і не менше рада —
що основні бої точилися в центрі території. Джарена б побачили, якби він використав стихійну магію, щоб захистити їх; але вони були достатньо далеко, і йому не було потреби це робити.
Ківа навіть отямитися не встигла, як вони опинилися біля масивного залізного входу, ворота якого були зачинені через заколот.
— Сюди, — сказала Наарі, рухаючись до підніжжя спостережної вежі, де у вапняковій стіні були значно менші двері. Ківа раніше їх не помічала, бо не бувала так близько до воріт, коли ті були зачинені.
Витягнувши з-під закривавлених обладунків великий мідний ключ, Наарі вставила його в двері.
— Стій!
Командний голос наповнив Ківу жахом, і повернувшись, вона побачила Наглядача, який розмашисто крокував до них, а за ним — цілий підрозділ вартових.
Той спустився зі сховку заради неї — Ківи. Він не збирався її відпускати. І будь-кого з них. Бо вони знали його таємницю.
— Відійди від воріт, Арелл! — прогарчав Рук. — Це наказ.
— Я не виконую ваших наказів, — заперечила Наарі, роблячи крок, аби стати перед Ківою та Джареном, і поправляючи хватку на зброї. — Більше не виконую.
Рукові брови підлетіли догори, і він підкреслено подивився на вартових, які були з ним.