— І що має бути тепер, на твою думку? Я просто вас відпущу? — він похитав головою. — Боюся, цього зробити я не можу.
— Шкода тіко, шо не тобі вирішувати, коняча ти дупо.
Швидко кульгаючи, в полі зору з’явився Мот, його рука стискала піалу, яку він тримав перед собою, наче зброю.
— Угу-угу, — прогудів аптекар, коли вартові рушили в його бік. — Шо з спостережною вежею зробилося, виділи? Якшо вам не кортить повторити таке прямо тутка, — він погрозливо труснув піалу, — то ліпше дайте Ківі з її друзями піти.
Від його слів у Ківи стиснулося серце. Не через погрозу. Він не сказав про те, що піде з ними.
— Моте…
— Іди-но звідсіля, Ківо, ладонько, — промовив Мот, його погляд пом’якшав, коли він подивився в її бік, глянув на Тіппа в неї на руках. — Зроби йому гарненьке життя, агась? Ви обидвоє заслужили сяке-таке щастя.
— Ходи з нами! — заблагала вона, хоча вже бачила в його очах, що він прийняв рішення.
— Я вас хіба сповільню. Та й крім усього, в мене ше тутка кусок роботи лишився, нє? — він підморгнув їй і бурозубо усміхнувся.
— Моте… — знову спробувала Ківа, але її перебив Наглядач.
— Чого ви чекаєте? — заволав Рук до своїх вартових. — Дійте!
Реагуючи на його наказ, ті знову рушили до Мота, піднявши мечі, а сам Рук наблизився до Ківи.
— Ти нікуди не йдеш! — виплюнув до неї Наглядач.
— Нє, то ти нікуди не йдеш, — сказав Мот і до того, як хтось устиг заговорити, кинув піалу Рукові під ноги.
Від удару спалахнув вогонь, такий сильний, що Наарі лайнулася, коли вона, Джарен і Ківа гарячково відступали подалі від страшенного жару, доки не врізались у вапнякову стіну позаду. То був не такий вибух, як той, що звалив вежу, але вогненне пекло, раптове й жорстоке, створило барикаду з вогню між ними і Наглядачем та змусило Рука відступити, аби не згоріти живцем.
— Іди, Ківо! — проволав Мот з-за вогню. — Я їх придержу… йди вже!
Наарі смикнула Ківу за рукав, і та зрозуміла, що варто йти, варто віддати належне Мотовій жертві, навіть якщо кожна часточка її бажала врятувати його, звільнити.
— Вибач, Ківо, але мусимо…
— Я знаю, — перебила Ківа застереження Наарі, її голос надтріснув. — Я одразу за тобою.
І вона зробила так.
Коли Наарі повернула мідний ключ і відчинила двері, Ківа вхопила Тіппа міцніше і спотикаючись пішла крізь вихід за нею. Джарен ішов останнім.
— Сюди, — сказала Наарі, коли вони опинилися по той бік стіни, і швиденько повела їх до стаєнь.
Ківа проковтнула свої запитання — й емоції, — коли вони зайшли до великої будівлі, молячись, аби в Наарі був план.
А тоді вона побачила екіпаж.
Ківа засміялася б, якби не боялася, що розплачеться.
Як уникнути вартових по периметру краще, ніж в особистому транспорті Наглядача?
— Джарене, ти можеш… — почала була Наарі, але її перебив інший голос:
— Що ви тут робите?
Ківа крутнулась, Тіппові ноги майнули в повітрі. Раз вийшов з порожнього стійла, недбало тримаючи в руках вила.
Через мить вила зникли, а головний конюх лежав обличчям у землю.
Коліно Наарі було на середині його хребта, а одне з її лез — притиснуте до його горла.
— Ворухнись — і помреш, — зашипіла до нього вартова.
— Наарі, стій! — вигукнула Ківа.
Раз видав тривожний булькітливий звук, але Наарі його не відпустила.
— Він друг, — запевнила Ківа, яка не хотіла, щоб конюх постраждав. — Будь ласка. Він не створить нам проблем. Так, Разе?
Єдиною відповіддю був ще один булькіт, але цього вже було достатньо, щоб вдовольнити Наарі. Та стала на ноги й заховала зброю в піхви.
Раз також повільно встав, потираючи шию. Він з блідим обличчям витріщався на них.
— На території відбувається заколот, — сказала йому Ківа, поки Наарі з Джареном відійшли зайнятися підготовкою екіпажа. — І серйозний… дуже серйозний.
— Я знаю, — кивнув Раз, його голос трішки тремтів, але не через новину про бунт. — Ворота замкнули. Нікого ні звідси, ні сюди.
Ківа не марнувала часу на пояснення, як вони з друзями пройшли крізь стіну. Натомість вона сказала:
— Ми їдемо звідси. І ти давай з нами.
Раз трохи затримався з відповіддю: він досі оговтувався після нападу Наарі.
— Я тут у достатній безпеці. І не можу ризикувати роботою, Ківо.
Вона знала, що він так відповість, але повинна була запропонувати.
— Вас я не зупинятиму, — продовжив Раз тихіше, наче боявся, що Наглядач почує. — Хто, як не ти, заслуговує шансу на свободу.