Краєчок Ківиного рота сіпнувся, вона відчула захоплення і невдоволення водночас.
— Якщо ти хочеш пережити тут більше, аніж одну ніч, нікого не питай, чому вони тут. Це неввічливо.
Джарен замислено її роздивився, тоді знову зосередився на гравієвій доріжці. Він притягнув свою поранену руку ближче до живота — єдиний натяк на те, що йому боляче, хоча вона сумнівалася, що мітка боліла найдужче.
— Хіба тобі не хочеться знати, що я зробив? — тихо запитав він.
— Ось що тобі потрібно знати про Заліндов, — сказала Ківа. — Те, ким ти був десь там, — вона вказала за вапнякові стіни, — тут нічого не означає. Тож ні. Я не хочу знати, що ти зробив, бо це не має жодного значення.
Вона брехала їм обом, але Джарен не знав її достатньо добре, аби підловити, і просто облишив цю тему.
Повільно видихнувши, Ківа зупинилася, коли вони дісталися наступної за моргом споруди. Вона також була з потемнілого каменю, земля поруч із нею була притрушена порохом. З даху стирчали два великих комини, один з яких слабко димів.
— Два крематорії Заліндова, — беземоційно промовила Ківа. — Більшість мертвих приносять сюди для спалення, аби уникнути поширення хвороб. — Вона вказала на той комин, що не димів: — Другий використовується, лише коли в першому ламається піч або у випадку масових епідемій чи страт, коли одного недостатньо.
Джаренові брови піднялися:
— Часто таке трапляється?
— Епідемії? Інколи.
— Ні. — Його погляд був прикутий до диму, який ліниво здіймався в повітря. — Страти.
Ківа не наважилася глянути на Наарі, поки відповідала:
— Щодня.
Коли Джарен повернувся до неї, його обличчя було кам’яним:
— А наскільки часто масові?
— Не так часто, але й не те щоб дуже рідко, — поділилася вона, майже відчуваючи полегшення від того, що він ставив такі запитання. Він повинен знати, яким буде його майбутнє, якщо хоча б пальцем висунеться за межу.
Він ретельно вивчив її обличчя, вона дозволила йому це зробити, сподіваючись, що в нього вийде прочитати, наскільки серйозна вона, в якій вони всі небезпеці — щомиті, щодня.
Нарешті він кивнув, злегка кривлячись, коли від цього струснулася його голова:
— Зрозуміло.
І вона повірила. Між його бровами з’явилася складка, якої там раніше не було, тінь на обличчі, нова вага на його плечах.
Можливо, він все-таки виживе.
…Принаймні поки його тіло витримуватиме роботу, яка на нього чекає.
— Ходімо, ще є на що подивитися, — сказала Ківа, рушаючи до центру території.
Вони зійшли з гравію на суміш сухої трави та бруду, і вона думала про те, як краще повідомити Джарену кілька важливих речей.
— Заліндов має форму шестикутника, — розповідала вона на ходу. — Шість зовнішніх стін, достатньо товстих, аби зверху ходили патрулі; на кожному з шести кутів — активні спостережні вежі. — Вона махнула в напрямку тих, які вони могли бачити звідти, де стояли, тоді вказала за них. — Зважаючи на твій стан, коли ти прибув, гадаю, що останню частину своєї подорожі ти пробув непритомний?
Він підтвердив, і вона продовжила:
— Тож ти пропустив справжній прийом до Заліндова. До залізних воріт, до ферм, каменярні, лісівні та всього іншого за внутрішніми стінами, по периметру є ще одна огорожа, зі ще вісьмома спостережними вежами. Там також перебувають постійні патрулі вартових. І пси. — Вона переконалася, що він слухав уважно, коли попередила: — Навіть не намагайся тікати. Жодному в’язневі ще не вдалося перебратися через огорожу по периметру живим.
Джарен не відповів. Здавалося, він нарешті починав усвідомлювати реальність Заліндова. Рум’янець, який поступово повернувся на його обличчя, знову танув, хоча це могло бути й через те, що біль посилювався. Ківа й гадки не мала, як довго діятиме суміш, яку вона йому дала. Схоже, він ще недовго стоятиме.
— У стінах є чотири додаткові незалежні сторожові вежі, — сказала Ківа, коли вони наблизилися до однієї з них: загрозлива кам’яна споруда прямокутної форми здіймалася в небо, верхівка відкривалася на платформу з коловим оглядом. Зі своєї позиції вона бачила двох вартових, які там ходили, і знала, що всередині їх більше. — Разом із шістьма спостережними вежами на стінах вони забезпечують цілковитий огляд всієї внутрішньої частини. Завжди хтось спостерігає — ніколи цього не забувай.
Знову Джарен не відповів.
Ківа продовжувала крокувати, доки вони не наблизилися до центру території настільки, наскільки це було для неї можливо.
— Лазарет, морг і крематорії — вздовж північно-західної стіни, — вона вказала назад, туди, звідки вони прийшли. — Якби ми так і йшли вздовж неї, то дійшли б до майстерень. Все, починаючи зі штопання і закінчуючи управлінською роботою, відбувається там. Якби ми пішли в протилежному напрямку, повернувши від лазарету праворуч, то дійшли б до псарень, центральних казарм, де ночують більшість вартових, і вхідного блоку поруч із головними воротами, де приймають в’язнів.