А тоді вона стала падати.
Каменем ринула вниз, вниз і вниз, натовп розчаровано гукав, Тіппові нажахані крики були найгучнішими.
Джаренове серце підскочило йому до горла, поки він спостерігав, як Ківа начебто дуже повільно падала. Щойно вдариться об землю — вона загине. Ніхто не переживе падіння з такої висоти. Від падіння у вічносвіт її відділяло всього кілька секунд, у цьому Джарен не сумнівався.
Його думки заполонили зображення, спогади про їхні зустрічі протягом останніх трьох тижнів: як вона зашила його тіло й заспокоїла біль; як кликала його, наче сирена, але все одно тримала на відстані витягнутої руки; як вона виявляла люб’язність і співчуття до кожнісінької людини на її орбіті, навіть тих, хто проклинав її і плював на неї. Джарен ще ніколи не зустрічав когось, хто настільки яскраво сяяв би зсередини, і думка, що те світло згасне, що воно ніколи більше не з’явиться, що вона помре…
Джарен не міг би себе зупинити, навіть якби хотів; і всупереч усім причинам, які повинні були б зупинити його, він навіть не намагався опиратися.
Натомість викликав свою силу і штовхнув вітряну магію до Ківи. Але відразу ж зрозумів, що забарився: вона була надто близько до землі, він не встигав поступово сповільнити її падіння. Вдалося лише утворити під нею туге повітряне покривало якраз перед тим, як вона вдарилась об твердь. Він молився, щоб воно пом’якшило падіння, цілком усвідомлюючи, що затримка може призвести до того, що вона переламає всі кістки.
Джарен уже тижнями не користувався своєю магією, такою притаманною самій його сутності, такою природною, як дихання. Сам зітхнув з полегшенням, коли огорнув магією Ківу, спіймав її в польоті і різким ривком зупинив падіння, а тоді опустив до землі. Вона лежала нерухома, наче мертва.
Але вона не була мертва. Джарен відчував у магії, якою її огортав, здіймання та опускання її грудей, коли вона вдихала й видихала. Вона була жива (боги, боги, жива!), навіть якщо й зомліла від різкого приземлення.
У Джарені боролися провина і сором, змішані з полегшенням, від якого підгиналися коліна. Він повинен був спіймати її раніше. Повинен був не чекати. Повинен…
Крики натовпу були настільки гучними, що він не зміг продовжити думку; розгортався хаос, у якому вартові прокладали шлях до Ківи; найближчі в’язні почали кричати, що вона вижила в Ордалії.
Наглядач верещав, закликаючи до порядку, вартові намагалися заспокоїти юрбу, але в тому пеклі їм довелося застосувати кийки, аби розкидати в’язнів, відштовхувати їх назад і змушувати повернутися на місця роботи. Випробування скінчилося; тому, що трапиться далі, їм не треба ставати свідками.
Джарен страшенно прагнув підійти до Ківи й на власні очі побачити, що з нею все гаразд (принаймні нема невиправних ушкоджень), і він знав, що таке бажання — не тільки в нього. Тіпп опирався Наарі, яка тягла його геть, щоб розчинитись у натовпі; вартова кинула Джаренові погляд, аби й він ішов слідом. Він знав, що вона робить: Веріс уже спускався зі спостережної вежі, і якщо вони підуть проти потоку в’язнів, то ризикують, що капітан їх помітить. Джарен не міг піти до Ківи просто зараз. Але це не означало, що він не міг вигадати іншого способу побачити її пізніше… і той спосіб — збоку від нього, ледь притомний.
Хай Тільда повертається до лазарету. То ідеальне виправдання, чому Джарен не піде в тунелі з рештою робітників. Якби було потрібно, Наарі пояснила б це іншим вартовим, але ті були зайняті стеженням за невдоволеними в’язнями й не помітили, як він, дочовгавши з робітниками до тунелів, оминув вхід і злився з іншою групою в’язнів, які прямували до західної стіни.
Він відхилився зі шляху, щойно в полі зору з’явився лазарет; постогнуючи, він тягнув Тільдину обм’яклу вагу, намагаючись не трясти хвору надто сильно. Він знав, що в нього лічені секунди повернути Бунтівну Королеву в її ліжко і знайти місце заховатися до того, як хтось доставить Ківу в лазарет (він припускав, що її віднесуть саме туди), тож не гаяв часу. Наарі й Тіпп уже чекали біля Тільдиного ліжка. Вартова була дуже знервована і дивилася на двері так, ніби прораховувала найкращий порядок дій, аби вберегти Джарена від викриття. Тіпп також дивився на двері, заламуючи руки.
— В-в-вона прибуде? — запитав Тіпп Джарена. — З нею все г-гаразд?
— Я певен, що з нею все добре, друже, — збрехав Джарен, та в ньому вирувала непевність.
Він опустив Тільду на її ліжко, й Наарі застебнула тій ремені довкола зап’ясть.