Знаючи, наскільки Ківа стала перейматися хворою королевою, — навіть спробувала врятувати її життя, добровільно жертвуючи власним, — Джарен витратив миті на те, аби накинути на Тільду покривало, співчутливо потиснути їй руку, а тоді відійти.
Звертаючись до Тіппа, Джарен продовжив:
— І я здогадуюся, що вона вже скоро опиниться тут. Але нас тут не повинно бути, коли вона сюди дістанеться.
— Тому що з н-нею будуть к-королівські особи? — запитав Тіпп, його очі були широкі від подиву.
Джарен кивнув, хоч і не був певний цього. Радше Наглядач запросить тих обговорити, що сталось. Але якщо є ймовірність, що королівські особи супроводять Ківу до лазарету і Веріс прийде з ними…
— Можеш сходити до Мота? — запитав Джарен хлопчика. — Спитай, чи в нього є щось, що допоможе Ківі почуватися ліпше, коли вона прокинеться.
Тіпп пожвавився, в його яскравих блакитних очах спалахнуло світло від думки, що йому дали завдання, яке допоможе Ківі.
— Вже б-біжу! — сказав він і вибіг з кімнати.
— Переконайся, що всі розійшлися, перед тим як повертатися! — гукнув Джарен йому вслід. Тіпп помахав рукою, мовляв, зрозумів, і зник у дверях.
Джарен гучно видихнув і повернувся до Наарі. Та вже дивилася на нього, і її погляд неможливо було збагнути. Але він точно знав, про що вона думає.
— Мені довелося, — тихо промовив він, тручи обличчя долонями і кривлячись через товстий шар бруду на шкірі. — Ти ж знаєш, мені довелося.
— Я знаю, що нас от-от викриють, — відповіла Наарі. — І ти сказав мені, що робити.
Джарен підвів брову:
— Ти не кричатимеш на мене за те, що я повівся нерозсудливо? Що використав магію? Що втрутився в Ордалію… порушивши цим закон?
Наарі пришпилила його поглядом своїх бурштинових очей.
— Я можу на тебе пізніше покричати. Зараз хочу знати, який у тебе план.
Уже в мільйонний раз за час їхнього знайомства Джарен подумки подякував за те, що вартова — не просто його Золотий Щит, але й подруга. Він слабко їй усміхнувся, поміркував і відповів:
— Мені дуже треба поговорити з Кальдоном і Міррин до того, як вони поїдуть.
Наарі фиркнула:
— Авжеж. Я просто попрошу Веріса відпустити їх зі мною на хвилинку. Він же мене не впізнає.
Джарен стиснув губи:
— Я не сказав, що це буде просто.
До його вух долинув звук десь з-поза лазарету. Він і Наарі зиркнули на двері, наново усвідомлюючи нагальність ситуації.
— Будь ласка, Наарі! — заблагав Джарен. — Якщо неможливо, то неможливо. Але…
Вартова голосно зітхнула:
— Подивлюся, що вдасться зробити. — Вона вказала на двері в дальньому кутку лазарету, які вели до саду з лікарськими рослинами. — Заховайся там. — Вона не дуже лагідно підштовхнула його в той бік, а тоді попередила: — Я не можу нічого обіцяти. Якщо виникне ймовірність, що Веріс мене побачить…
— Я покладаюся на твої рішення, — перебив Джарен. — Якщо це надто ризиковано, то не наближайся до них.
Він, не чекаючи, аби вона його ще раз штовхнула, рушив до саду і почув, як вона виходить у двері в ту саму мить, як і він вийшов з лазарету іншими дверима. Він не знав добре плану саду, але було неважко пройти стежкою повз височенний ґаберґрас і за ріг, де він відчув себе в безпеці. Джарен хотів лишатися близько до дверей, щоб побачити Ківине прибуття і підслухати, в якому вона стані; але він знав, що то надто небезпечно. Якщо хтось застане, що він там никається в час, коли б мав бути в тунелях…
Джарен пробігся рукою по волоссю, крокуючи туди-сюди. Кілька годин, як йому здалося, він чекав хоч якогось натяку на Кальдона чи Міррин. Або принаймні повернення Наарі, якщо в неї нічого не вийшло. Але ніхто не приходив, а хвилини тікали, його тривога й неспокій зростали з кожним кроком. Аж тут нарешті…
— Отак залишиш тебе на самоті, і ти ба: типовий в’язень, — долинув знайомий і аж надто бадьорий Кальдонів голос, коли той вийшов з ґаберґрасу і з’явився в полі зору. Він стягнув маску з обличчя, на якому розтяглася лукава усмішка, коли брат запитав: — Гостриш зуби перед сном? Відкрий-но рота і дай поглянути на твої зубиська.
Він простяг руку, але Джарен відштовхнув її. Кальдон загиготів.
— Боги, ця місцина препаскудна, — мовила Міррин, з’являючись поруч. Зморщивши носа, вона роззирнулась і витерла невидимий бруд зі своєї червоної мантії. — Як ти витримав тут більш ніж хвилину?
— То дрібниці, — швидко сказав Джарен. — Веріс?..
— Його відволікли, — Кальдон махнув рукою. — Він вважає, що ми з Руком, а Рук вважає, що з Верісом: маємо кілька хвилин до того, як хтось із них щось збагне. Не питай, як у Наарі це вийшло. Я ніколи не зрозумію, як їй вдається.