— Тепер забудь про тунелі на мить і уважно послухай, аби не загубитися, — озвалася вона, тому що його погляд втрачав ясність дедалі більше. Вона повернулась і вказала: — Лазарет там. — Вона крутнулася проти годинникової стрілки і знову показала: — Казарми, вхідний блок, головні ворота. — Ще раз крутнулася: — Зернозбірня і продуктові склади, і за ними — склад люмонію. — Ще раз крутнулася: — Кухні і трапезна. — Вона зупинилася і додала: — Тобі дадуть розклад прийомів їжі разом з робочою рознарядкою завтра. Не пропускай прийоми їжі. Пайки малі, особливо взимку, а тобі знадобиться вся сила, яку зможеш накопичити.
Вона дочекалася, аби він пробурмотів, що згоден, тоді крутнулася ще раз:
— Блоки камер ген за трапезною. Саме туди ми зараз і йдемо. Загалом їх десять, приблизно три сотні на блок.
Джаренові очі розширилися.
— Три сотні? Всі сплять в одній будівлі?
— Почекай-но, ще побачиш нужники. Тебе чекає щось із чимось.
Побачивши його нажаханий вираз обличчя, Ківа змилувалася:
— Ти звикнеш. В одному блоці — три поверхи, тож насправді на поверх усього сотня. І, чесно, через день-два ти будеш настільки втомлений, що тобі буде байдуже. — Це якщо він доживе до того часу.
Джарен скривився:
— Це мало мене заспокоїти?
Цього разу Ківа таки подивилася на Наарі, адже то був ще один прекрасний приклад того, чому їй не варто проводити орієнтування. Вартова навіть не намагалася приховувати, що це все її розважає.
Повертаючись до Джарена, Ківа спробувала сяк-так його підбадьорити:
— Я не можу сказати нічого, що підготує тебе до того, з чим ти от-от зустрінешся. Мені прикро, але така реальність Заліндова. Це місце випробовуватиме тебе до межі, а тоді далі. Але вижити тут можливо. Я живий доказ.
Джарен поглянув на неї і тихо запитав:
— У чому твоя таємниця? Я маю на увазі, аби вижити?
Перед тим як відповісти, вона ретельно зважила свої слова:
— Допомагає, якщо в тебе є заради чого жити. Заради чого боротися. Це заземлює тебе, дає причину прокидатися вранці. Дає причину хотіти вижити. А інколи все залежить від хотіння. Тому що коли здаєшся тут, — вона вказала на своє серце, — тоді ти, вважай, помер.
Він нахилив голову набік:
— І яке твоє «щось»? Заради чого ти живеш?
Ківа вигнула брову:
— Це тебе ніяк не стосується. — Вона знову рушила вперед. — Ходімо до твого блоку. Кілька годин сну — і ти почуватимешся значно краще.
Джарен відповів сухо:
— Пробач, звісно, але я в цьому сумніваюся.
Ківа добре знала, що його зранені й побиті м’язи заціпеніють під час сну, через що він швидше за все буде почуватися просто жахливо наступного ранку. Але належний відпочинок все одно допоможе відновленню.
— Сюди, — більше вона нічого не проронила, ведучи його далі вперед.
Джарен і Наарі мовчки йшли за нею якийсь час, три пари кроків шурхотіли, коли вони повернулися з землі на гравій, їхнє дихання перетворювалося на туман, бо температура повітря різко впала. Хоча сніг і був повсюдним явищем у горах, які оточували Заліндов, він рідко падав у такій низині, де була тюрма. Та навіть так холод був безжалісно-кусючим, і територію часто вкривало льодом. Найгірші дні прийдуть після рівнодення, яке мало настати трішки більше ніж через тиждень. Ківа вже морально готувалася до всіх пов’язаних з погодою недуг, які їй доведеться лікувати до весни.
Вони вже наближалися до свого пункту призначення, коли Джарен вказав на північно-східну стіну і мовив:
— Ти не сказала, що в тому напрямку.
Наарі голосно відкашлялася, і Ківа задумалася, чи не означало це, що вона не має на це відповідати. Але вартова більше нічого не зробила, тож Ківа відповіла:
— Там Безодня.
— Безодня?
— Блок покарань Заліндова.
Ківа чула недовіру в Джареновому голосі, коли той спитав:
— Тож, окрім того, що нас тут запрацьовують до смерті, є ще покарання?
Джарен і половини не знав, а Ківа дійсно не хотіла бути тою, хто йому розповість. Але його слід було попередити, тож вона потяглася до його рукава і, смикнувши, зупинила хлопця, примружуючись у слабкому світлі, аби впіймати погляд. Хоча на спостережних вежах і були рухомі люмонієві ліхтарі, які вартові могли спрямувати в будь-яку точку, решта території Заліндова була темна хоч в око стрель, щойно ніч опускалася остаточно — а зараз до цього було близько, адже вони змарнували рештки світла, йдучи від тунелів.