— Просто… постарайся хоча б щось дізнатися до того, як я тебе знову викличу. — Одним ковтком допивши свій напій, він зустрівся з нею поглядом і закінчив: — Хоч ти і вправна цілителька, я можу знайти іншого, хто працюватиме в лазареті. Твоя цінність у тому, що ти можеш розповісти. Мені потрібно більше інформації, Ківо. Кращої інформації.
Він відвернувся і знову подивився у вікно; він відпускав її, і в супроводі іншого вартового Ківа спустилася стіною з важким серцем.
Вона не могла дати Руку того, що він хотів. Вона йому не збрехала: бунтівники в Заліндові зневажали її, бачачи в ній хіба що Наглядачеву шпигунку. Їхня ймовірна верховода — Креста — була останньою людиною на світі, яка довірила б Ківі якусь інформацію.
Та Ківа зробить те, що завжди, — знайде спосіб виконати Рукові вимоги. Виживе ще один день. Доведеться, якщо вона хоче взагалі колись побачити сім’ю. Будь-яким способом, що б для цього не довелося зробити, вона вигадає, як дістати ту інформацію, якої він прагнув.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Джарен отримав рознарядку на роботу в тунелях.
Про це Ківі розповів Тіпп; Тіпп, який поспіхом пішов з лазарету минулого вечора після Ківиного повернення, аби переконатися, що Джарен застовпить нари поруч із його; Тіпп, який нашепотів новачку всі таємниці Заліндова, всі попередження, які Ківа не змогла запропонувати.
Ківа сказала собі, що Джарен точно такий, як будь-який інший в’язень, що їй і не потрібно було давати такі, як у Тіппа, довідки. Зважаючи на Джаренову рознарядку, вона навіть не збиралася вкладати час і зусилля в те, аби ближче з ним познайомитися, навіть якби й хотіла; а вона не хотіла. В неї й без того достатньо турбот, а над ним тепер цокотів годинник, вилічуючи, скільки йому лишилося до смерті. Ківа знала шанси: тридцять відсотків тунельників не переживали перших шести тижнів, а п’ятдесят відсотків не жили довше, ніж три місяці.
Джарен був ходячим мерцем.
Прикро, подумала Ківа, але таке життя в Заліндові.
Замість того щоб розмірковувати про невідворотну загибель Джарена, Ківа вирішила вважати себе вдячною за те, що його прибуття повернуло їй помічника. Тіппа більше не відправляли на кухню, тож він досі допомагав їй у лазареті з карантинними пацієнтами. Вона підозрювала, що Наарі відповідальна за таке стале повернення, хоча саму вартову з часу Джаренового орієнтування до лазарету не відправляли. Ківа майже сумувала за стоїчною молодою жінкою, особливо коли на чергуванні були Кістяний чи Різник. Інколи, однак, вартових не було, тобто справи в Заліндові поверталися в нормальне русло. Вже якийсь час не було заколотів, і хоча Рук стверджував, що бунтівники стають дедалі більшою проблемою, вони сиділи тихо. Поки що.
Повільно, але впевнено карантин припинився: пацієнти, які пережили битву з тунельною гарячкою, поверталися до своїх робіт, а інших відправляли до моргу.
Минуло десять днів, і Ківа повернулася до своїх буднів: дбала про невпинний потік в’язнів, водночас нашорошуючи вуха на все, що можна передати Наглядачеві. Незабаром вона була обтяжена роботою настільки, що хіба мимохідь згадувала про завдання, бо зима приносила неприємності всім ув’язненим і не мало значення, яка їхня робоча рознарядка. Ті, хто працював надворі, потерпали від переохолодження та обморожень; підземні робітники — від пітниці; а вода в тунелях пропонувала широкий вибір бактеріальних інфекцій.
Через різноманіття проблем зі здоров’ям Ківа була надто зайнята, аби думати про що завгодно… і кого завгодно. Але через одинадцять днів після Джаренового прибуття, щойно Тіпп рушив на вечерю, а Ківа саме завершувала щотижневу інвентаризацію, з дверей лазарету пролунав голос:
— Сподіваюся, не заважаю?
Ківа обернулась і побачила Джарена. Вперше з часу орієнтування.
— Ти маєш жахливий вигляд, — Ківа не втрималась і сказала це, а потім жестом вказала заходити.
У Джарена вирвався тихий сміх, коли він швиденько пішов до неї:
— Он яка в тебе лікарська етика.
Ківа не стала заперечувати:
— Я здивована, що ти досі живий. Думала, що до цього часу точно відправлю тебе в морг.
Знову сміх, цього разу гучніший.
— І компліменти ніяк не припиняться.
Ківа не дозволила собі відчути полегшення через те, що він не просто досі стояв, але й, схоже, був у хорошому настрої. Він протягнув майже два тижні — довше, ніж могли похвалитись інші, особливо ті, кого відправляли в тунелі.