— Що я можу для тебе зробити, Джарене?
Вона одразу збагнула власну помилку, але вже було запізно називати його ідентифікаційним номером. Натомість вона зневажила його вдоволеним виразом обличчя і нетерпляче тупнула ногою.
— Тіпп сказав, мені потрібно зайти і зняти шви. — Джарен почухав щелепу й зізнався: — Він сказав «десять днів», тож я затримався на день, але вчора заснув одразу після вечері.
Він позбавив свій голос емоцій, натякаючи, що не хоче жалю чи співчуття, тож Ківа не запропонувала йому ні того, ні іншого.
— Сідай, — сказала вона, перед тим як зібрати зі столу все, що було їй потрібно.
Джарен ледве чутно застогнав, залазячи на найближчу металеву лаву, і навіть якщо зовні Ківа ніяк не відреагувала, внутрішньо вона скривилась, усвідомлюючи, наскільки тяжко працюють тунельники. Її дивувало, що Джарен не приходив раніше по знеболювальне та протизапальне. Принаймні міорелаксант знадобився б, особливо в перші кілька днів, коли він звикав до тяжкої праці.
— Є проблеми, про які мені варто знати? — запитала Ківа, підходячи. — Сверблячка, набряк, почервоніння?
Джарен тішився:
— Хіба ти не повинна була навідатися раніше і запитати про це все?
— Я не твоя мати, — заперечила Ківа. — Тут ти сам відповідаєш за своє здоров’я.
— Знову та сама лікарська етика, — ледь чутно буркнув Джарен.
Ківа вдала, наче не почула, і потяглася до його лівої руки. Шкіра була бруднюща: він прийшов просто з тунелів після закінчення зміни. Був вкритий брудом і багном з голови до п’ят, майже так само, як тоді, коли прибув до Заліндова, хоча цього разу без крові.
— Цей добре загоївся, — зазначила Ківа, перевіряючи вирізаний символ. Той вкрився струпом, який на одному з розрізів уже відшкрібся, показуючи рожевий шрам знизу.
Вона повернула його руку долонею вгору і скривилась, коли побачила криваві водянки й зірвані мозолі.
— Гарно, еге ж? — сказав Джарен. — Деякі вартові вважають, що ми там під землею сачкуємо, тож це принаймні дає незаперечне підтвердження тому, що я працював. — Він повертів пальцями.
Ківа зупинила рух, проводячи по його руці губкою з солоною водою, змушуючи тихо лайнутися через щипання.
— Подбай, аби вони були чистими, а то інфікуються, — сказала вона йому, безжально відшкрябуючи бруд.
— Ти не гірше за мене знаєш, наскільки це неможливо.
Ківа не сперечалася. Закінчивши з відчищанням і намазуванням обох рук живицею з райґрасу, вона промовила:
— Знімай сорочку і лягай.
— Мені дуже приємно це чути, але ми заледве знайомі.
Ківин погляд смикнувся до його обличчя. Його риси, можливо, й були в пилюці та підкреслені виснаженням, але блакитно-золоті очі танцювали.
Вона близько нахилилася до нього й прошипіла:
— Ти можеш ставитися до цього серйозно, а можеш забиратися, — вона вказала на двері. — Я впевнена, що Тіпп радо зніме тобі шви в камерах.
— Але Тіпп не вміє так підтримувати компанію, як ти, — з широкою усмішкою відповів Джарен, хапаючись за полу своєї сорочки і стягуючи її через голову, а тоді швиденько лягаючи на лаву.
Ківа професійним оком зауважила зміни в його тілі. Синці на животі потьмяніли, від них лишалася хіба що зеленувато-жовта тінь. Він втратив трохи ваги, але цього варто було очікувати. Його м’язова маса досі була нормальна, можливо, навіть більша, ніж тоді, коли він прибув, особливо в руках і тулубі, але знову ж таки — це нормально, зважаючи на напружену роботу.
— То який вердикт, тюремна цілителько? Я сьогодні помру?
Ківа зупинила огляд лише для того, аби впіймати на собі його пильний погляд. Хоча вона аж ніяк не милувалася ним, її щоки розпашілися так, наче її зловили за безсоромним розгляданням. Приголомшена власною безпідставною реакцією, вона відповіла:
— День ще не закінчився.
М’язи на його животі заграли, коли він засміявся, а Ківа стиснула зуби, тягнучись по інвентар.
— Не рухайся, — застерегла вона, почавши зрізати шви. Рани загоїлися відмінно, і вона одразу ж обробляла їх.
Коли вона закінчила з Джареном спереду і попросила його перевернутися на живіт, він завагався. Ківа здогадалася, що то реакція на шрами на спині, але їх вона вже бачила. Джарен, схоже, пригадав це і зробив так, як вона сказала, хоча й з помітним небажанням.
Неспроможна приборкати допитливість, клацаючи ножицями по швах, які сама наклала на його праву лопатку, Ківа зауважила:
— Я бачила багато шрамів, але оці — цікаві.