— Ще кілька годин, — відповіла Ківа. — Оліша й Нерґал прийдуть на зміну, коли мені буде пора спати.
На відміну від багатьох інших в’язнів, Ківині робочі години були необмеженими. Більшість трударів працювали по дванадцять годин, інколи — чотирнадцять. Але як тюремна цілителька, вона, бувало, працювала і по вісімнадцять годин у день, особливо коли нові прибували цілими екіпажами.
Оліша й Нерґал, двоє інших приставлених до лазарету, ділили нічну зміну, але решту часу їх кидали на інші адміністративні завдання, де це було потрібно. Окрім випадків, коли Ківа взагалі ніяк не могла обійтися без допомоги вдень, вони рідко працювали втрьох, що, можливо, було ще однією причиною того, чому двоє старших в’язнів були настільки некомпетентними. Не було кому навчити їх лікувати складніші хвороби.
— Тримай. — Ківа дістала зі своїх запасів баночку гелю з алое і дала її Джаренові.
Він покрутив її в пальцях:
— Що це?
— Для твоїх рук, — відповіла вона. — Варто було прийти до мене з цим раніше.
Джарен нахилив голову набік:
— Це твій спосіб сказати, що ти за мною сумувала?
Ківа відчула, що в неї сіпається око.
— Це мій спосіб сказати, що їхній стан гіршатиме, якщо ти не дбатимеш про них.
— Слушно, — погодився Джарен з натяком на усмішку. — І, гадаю, ми ще недостатньо добре знайомі, аби ти за мною сумувала.
Око сіпнулося ще раз.
— Можна обійтися без «ще». Ми ніколи не будемо знайомі достатньо.
Джаренів рот вигнувся в кривій посмішці. Він зістрибнув з лави — рух, який значно наблизив його до Ківи. Інстинктивно їй захотілося зробити крок назад, але вона не бажала дарувати йому такого задоволення, тож лишалася на місці.
— Можливо, якщо ти…
Тіпп перебив Джарена, залетівши крізь двері (біля яких не було вартового) в лазарет:
— Ківо! Ти ч-ч-чула?
— Чула що? — запитала вона, обертаючись до нього.
— Н-новоприбулий!
— Що? Тепер? — перепитала Ківа, хмурячись. Була не просто люта зима, а ще й ніч. Ніколи за десять років Ківиного тюремного строку нових в’язнів не доставляли так пізно.
— Так! І ти н-не повіриш, що про неї к-к-кажуть!
До того як Ківа встигла запитати, в лазареті з’явилася Наарі, її обличчя було напружене. За нею зайшли ще двоє вартових, чоловіки. Вони тримали ноші, на яких була купа ганчірок дивної форми, що віддалено нагадувала обриси людини.
— Геть з дороги, малий! — гаркнув один з вартових на Тіппа, який швиденько кинувся туди, де стояли Ківа і Джарен.
— Гей, цілителько! — другий гавкнув на Ківу, поки вони безцеремонно перетягували безвольну вагу одягненої в лахміття людини з нош на металеву лаву, яку щойно звільнив Джарен. — У тебе тиждень, доки вона постане перед Першим Випробуванням. Нам потрібне хороше шоу, тож роби все можливе, аби підлатати її до того.
І двоє чоловіків-вартових рушили геть у ніч; один дорогою сильно штовхнув Тіппа, змушуючи Ківу загнати нігті Джаренові в передпліччя — втримати його, аби той не кинувся за чоловіком. Вона суворо похитала до нього головою, і буйний вираз його обличчя потемнів, Джарен зітхнув і розтріпав Тіппове волосся. Хлопчик засмутився не так, як Джарен: поштовх — найменше, що міг зробити вартовий, і Тіпп це знав.
Кидаючись до роботи, Ківа наблизилася до непритомної жінки, прислухаючись, коли Джарен запитав:
— Що він говорив про Випробування?
На Ківине здивування, відповіла Наарі, яка залишилася в лазареті, коли її товариші-вартові пішли.
— Цій жінці винесли вирок — Випробування Ордаліями.
Ківа, яка тяглася по ганчірку, що закривала обличчя новоприбулої, завмерла і розвернулась, аби поглянути на вартову. Джарен також із недовірою пильно дивився на Наарі, хоча в його обличчі було щось іще, чого Ківа не могла впізнати, бо не знала його достатньо добре.
Помічаючи їхню реакцію, Тіпп запитав:
— Що таке Випробування Ордаліями?
Ніхто не заговорив.
— Народ? Що в-відбувається? — наполягав Тіпп. — Що це за ш-штука така, те В-випробування?
Ківа повільно відвернулася від Наарі до хлопчика і сказала:
— До Випробування Ордаліями засуджують лише найнебезпечніших злочинців. Востаннє це сталося років двадцять тому.
— Тридцять, — виправив її Джарен, його обличчя напружилося, коли він подивився на непритомну жінку, над якою завмерла Ківа.
— Але ш-що це таке? — запитав Тіпп.
— Чотири стихійних завдання, так звані Ордалії, повинні визначити, чи винна людина: Ордалія Повітря, Ордалія Вогню, Ордалія Води, Ордалія Землі, — відповів Джарен, наче читав із писаного. — Якщо людина виживе, її визнають невинною.