— Її симптоми зовсім незрозумілі, — пожалілася Ківа Тіппу на п’ятий день після Тільдиного прибуття.
Вони стояли над жінкою, яку вже перенесли на нари в дальньому кутку лазарету. Ківа була переконана, що та не заразна, тож було безпечніше ізолювати її від тих, хто на карантині.
— Їй не с-стає гірше, — сказав Тіпп. — Це вже щось.
— До її першої Ордалії лише два дні, — зауважила Ківа, — а я навіть не можу збити жар. — Вона похитала головою. — Такими темпами вона не те що зустріти те, що для неї підготовано, не зможе, а з ліжка навіть не встане.
— Можливо, змінять д-дату? — припустив Тіпп. — Дадуть їй більше ч-часу, аби спершу відновилася?
Ківа послала йому погляд, що чітко давав зрозуміти, якої думки вона була про цю ідею.
— Може виявитися, що це на краще, — тихо мовив Тіпп. — Якщо їй все одно п-помирати, то принаймні так… це б-буде швидко, еге ж? Та й вона н-насправді не усвідомлюватиме цього?
Ківу жахало те, що Тіпп її про це питає; жахало, що цей милий, невинний хлопчик навіть думає про таке. Як цілителька, що зі сліпучою чіткістю усвідомлює, які жахіття можна спричинити людському тілу, вона з ним погоджувалася. Швидка смерть у таких випадках завжди краща. Але попри факти, попри те, свідком чого вона бувала безліч разів… у Ківи серце кров’ю обливалося, коли вона опускала погляд на тремтячу жінку.
Не дай їй померти.
Ківа старалася щосили. Але не вдавалося.
Аби відволіктися, Ківа відвернулася від Тільди і запитала Тіппа:
— Ви з Мотом вже знайшли спільну мову?
— Я сходив вибачитися, як ти сказала, — запевнив Тіпп. — Все г-гаразд.
Ківа сумнівалася, що Мот отак запросто заспокоївся.
— Можеш піти і повідомити, що нам знадобиться збір?
— Я сподівався, Ліку в-в-виживе, — сумно зазначив Тіпп, його очі металися до зачинених дверей у карантинний відділ.
— Якби їй прийти раніше, вона могла б, — пояснила Ківа. Вона давно навчилася придушувати зневагу до вартових, які не дозволяли в’язням відвідувати лазарет, доки не ставало надто пізно. — Тепер іди і дай Моту знати, аби ми могли звільнити її ліжко.
Тіпп зірвався з місця, і оскільки за лазаретом не наглядав жоден вартовий, Ківа опинилася наодинці з Тільдою вперше з часу прибуття тієї.
— Чому ж вам не ліпшає? — прошепотіла Ківа, дивлячись на Бунтівну Королеву. Вона поклала долоню Тільді на лоб, підтверджуючи те, що й без того знала: та досі палала від гарячки.
Ківі було важко дати жінці хоча б якусь рідину, вона будила її з нестями щокілька годин, аби влити в горло трохи бульйону.
Щоразу Тільда витріщалася порожніми, незрячими очима, нічого не кажучи, і негайно засинала.
— Ви повинні вижити, — продовжувала шепотіти Ківа, поправляючи Тільдине покривало, заштовхуючи його під краї тонкого матраца. — Ви повинні.
Не дай їй померти.
Відгорнувши пасмо темного волосся з жінчиного обличчя, Ківа саме зібралася йти перевірити своїх карантинних пацієнтів, коли Тільдине спляче тіло сіпнулося і її молочні очі раптово розплющилися.
Ківа підстрибнула, тоді отямилася.
— Легше, легше, — сказала вона, її серце шалено гупало, вона не була певна, що жінка взагалі розуміє. — З вами все гаразд.
Тільда повернулася на звук Ківиного голосу. За мить вона кинулася вгору, сліпо тягнучись, її руки спершу зімкнулися на Ківиних плечах, а тоді змістилися, зійшлися на горлі… і стиснули.
Ківа була настільки приголомшена, аж не збагнула, що відбувається, доки не стало пізно. Вона спробувала відбитися від жінки, її пальці хапалися за Тільдині плечі й штовхали щосили, але жінчина хватка була незламною.
— З-з-з-зупиніться, — пробувала сказати Ківа, але їй заледве вдавалося проштовхнути хоч якесь повітря через горло. Вона впилася нігтями в Тільдине тіло, але жінка не відпускала. У відчаї вона спробувала відступити назад, але Тільда пішла з нею — повна вага жінки повисла в Ківи на шиї, змусивши її втратити баланс, і вони вдвох завалилися на підлогу.
Темні плями почали затоплювати Ківине поле зору, легені благали кисню. Вона гарячково спробувала дістатися нігтями до жінчиного обличчя, але Тільда ухилилася, наче в неї було якесь шосте чуття, і лишилася поза досяжністю, хватка ще сильніша.
А тоді руки зникли.
Однієї миті Ківине тіло обм’якало, а очі закочувалися. Наступної — Тільдина вага зникла, а Ківа зосталася на підлозі відкашлюватися і відсапуватися.