— З тобою все гаразд?
Ківа не могла відповісти, досі надто зайнята тим, що намагалася дихати. Але вона була при тямі достатньо, аби зрозуміти, що це Наарі запитала її, отже, вартова була тією, хто відтягнув Тільду.
Очима в сльозах Ківа побачила, що Тільда борюкається з Наарі, наче скажена тварина. Вартова тягла її, доки не притисла до робочого столу, і незважаючи на те, що Наарі була, як завжди, повністю озброєна — два мечі на спині і безліч зброї прикріплено й заховано в шкіряних обладунках, — вона ні за чим не тяглася, стримуючи Тільду голіруч. Але Наарі не бачила того, що Ківа бачила з землі: Тільда сліпо водила рукою по столу, а тоді її пальці вчепилися за гостре лезо для нанесення міток.
— Обережно! — прохрипіла Ківа голосом, схожим на гравій.
Наарі рухалася швидко, але Тільда була швидшою і завдала удару вгору, в напрямку голови вартової. Як на позбавлену зору особу, була на диво точна, і в Наарі заледве був час, аби відреагувати.
Їй лише вдалося відірвати одну руку від Тільди і скористатися нею для блокування удару, лезо ввійшло в затягнуте рукавицею зап’ястя.
Вона не скрикнула і не виказала, що їй боляче. Лише перекинула Тільду і одним швидким рухом вдарила її ліктем в обличчя.
Тільда перестала пручатись і повалилася долі непритомна.
Ківа досі хапала ротом повітря, вражена тим, наскільки швидко припинилася боротьба.
— З тобою все гаразд? — знову запитала вартова.
Ні, з Ківою не все було гаразд. На неї щойно напала пацієнтка — та, кому вона намагалася допомогти вижити, захистити будь-якою ціною.
— А з тобою все гаразд? — відказала Ківа, кривлячись через те, наскільки боляче говорити. Наче проковтнула запас люмонієвого пилу з цілої копальні. Почувалася також відповідно. Але все одно вона тюремна цілителька, тож зосередилася не на власних потребах, а на лезі, яке стирчало з зап’ястя Наарі.
Прослідковуючи її погляд, вартова подивилася вниз і, не показавши емоцій, висмикнула лезо.
Ківа скривилася, навіть якщо Наарі цього не зробила. А тоді помітила те, що пропустила раніше: крові не було, вона не стікала по руці Наарі, навіть не крапала з леза.
Підвівшись, Ківа на нестійких ногах підійшла до вартової та ув’язненої. Тільда була без тями, на скроні розцвітав синець від удару Наарі. Ківа не була впевнена, котра з них потребує її уваги першою, тож скористалася вказівкою вартової, яка смикнула головою в напрямку ув’язненої, і разом вони перетягли Тільду на її нари.
Ківа не здивувалася, коли Наарі потяглася до кайданів обабіч матраца, прикувала Тільдині руки, а тоді грудним ременем закріпила жінчин торс. Усі лазаретні ліжка були облаштовані засобами обмеження руху, зокрема й ті, що в кімнаті для карантину, але їх рідко використовували. Незважаючи на те, що Тільда зробила з Ківою, їй не подобалося бачити жінку закутою, була прикра думка про те, щоб настільки обмежити людину, навіть якщо людина щойно спробувала задушити її.
— Вона нікуди не подінеться, — запевнила Наарі. — Тепер займися собою.
Ківа розгублено дивилася на вартову, доки Наарі не підказала:
— Твоє горло. В тебе є щось, що може допомогти?
Не впевнена, чому Наарі це цікавить, Ківа повільно кивнула і почовгала назад до робочого столу. Її легені палали від кожного подиху, коліна досі тремтіли, але вона змусила себе думати і потяглася за піалою нектару жирового дерева. З очей бризнули сльози, коли вона його проковтнула, різкий цитрусовий присмак жалив аж до низу, але нектар був найліпшим засобом від ушкоджень горла й легень. Ківа обміркувала дозу макового молочка від болю, але швидко відкинула цю думку, бо зараз їй була потрібна світла голова.
— Твоя черга, — сказала Ківа, її голос уже був сильнішим.
— Зі мною все гаразд, — відповіла Наарі, залишаючись на позиції біля Тільдиного ліжка, наче очікуючи, що жінка отямиться будь-якої миті й вирветься з кайданів.
Ківа не хотіла сперечатися з вартовою. Все її єство знало, наскільки небезпечним це може виявитися. Та однак…
— Тебе проштрикнули ножем, — зауважила вона обережним тоном. — Дозволь оглянути рану.
— Зі мною все гаразд, — повторила Наарі, цього разу суворіше.
Ківа прикусила губу. Її очі метнулися до леза на столі, знову помічаючи, що на ньому нема крові. Але… вона ж бачила, як Тільда проштрикнула Наарі. Бачила, як лезо стирчало з зап’ястя.
— Принаймні дозволь дати тобі щось обробити рану, — тихо запропонувала Ківа. — Ти можеш зробити це самостійно, якщо не хочеш, аби я це робила. Але ти ж не хочеш підхопити інфекцію, тож…