Наарі відвернулася від Тільди, її темні очі перехопили Ківин погляд, вона пішла вперед, її нефритові сережки виблискували, доки вона скорочувала відстань між ними. Ківа не була певна, чи варто їй відступати. Вона не могла прочитати виразу обличчя вартової і боялася, що була надто напористою.
Наарі не поводилася так, як інші вартові в Заліндові — брутально і безжально. Але наскільки Ківа знала, вона була такою самою, як вони.
— Я… — Ківа відкрила рота, аби вибачитись, але Наарі зупинила її поглядом.
І дією.
Вартова стягувала рукавицю з лівої руки — тієї, яку проштрикнули. І коли чорна шкіра знялася, очі Ківи розширилися.
Крові не було тому, що не було рани. А рани не було тому, що не було плоті.
У Наарі був протез. І там, біля суглоба, де шкіра її передпліччя зустрічалася з протезом, була виїмка на місці входу леза.
— О, — тупо сказала Ківа. Тоді додала, ще тупіше: — Це зручно.
Губи Наарі смикнулися:
— Без нього — як без рук.
Ківа остовпіло загиготіла з такої гри слів і швиденько перетворила сміх на кашель, через що горлом промайнули блискавки болю.
Намагаючись відволіктися, поки Наарі натягувала рукавицю, Ківа не змогла не запитати:
— Ти будеш проти, якщо я запитаю, як це трапилося?
Вона затамувала подих, гадаючи, чи не ліпше було змовчати, але Наарі, схоже, питання не засмутило.
— Захищала декого, хто мені небайдужий, — повідомила вартова, згинаючи і розгинаючи вже знову затягнуту в рукавицю руку. — Вони постаралися, аби про мене потім належно подбали.
— І тепер ти тут, — сказала Ківа.
Вона негайно пошкодувала про ці слова, але знову ж таки, ніщо не вказувало на те, що Наарі сердилася.
— І тепер я тут.
Це багато що пояснює, подумала Ківа. Наарі пробула в Заліндові довше, ніж більшість вартових-жінок. Незважаючи на високу якість протеза, їй буде складно відшукати іншу посаду, вже не кажучи про те, що їй не дозволять робити військову кар’єру.
Тюрма на низькому щаблі, та все ж це один з найкращих варіантів, якщо Наарі хоче служити королівству в силових структурах.
— Боляче? — запитала Ківа, перемикаючись у режим цілительки.
— Інколи, — визнала Наарі.
Ківа витримала її погляд і запропонувала:
— Якщо колись знадобиться щось від болю…
Наррі помовчала, а тоді промовила:
— Дам тобі знати.
Відбувалося щось дивне, Ківа знала. Зміна між ними. Лінія між вартовою і ув’язненою розмилась, і не тільки тому, що Наарі врятувала Ківу більш ніж раз.
— Дякую, — тихо сказала Ківа. — За те, що допомогла мені. Знову.
На Ківині слова Наарі вигнула брову, дуже добре знаючи, що вона зробила дещо більше, ніж просто «допомогла», але не виправила.
— Просто радій, що я прийшла, коли прийшла.
Ківа раділа. І то дуже. Але однаково зазначила:
— Тут не було жодного вартового цілий день. Чому зараз?
До того як Наарі відповіла, крізь двері лазарету заскочив Тіпп, а одразу за ним ішли Мот і Джарен.
Трунареві Ківа не здивувалась, але не змогла втримати запитального погляду на Джарена. Той, у свою чергу, раптово застиг як вкопаний, коли її побачив, а Мот із Тіппом і собі пороззявляли роти.
— Ківо, ладонько, шо зробилось? — запитав Мот, від злості на його щоках виступили плями, і він звинувачувально подивився на Наарі.
Вартова лише схрестила руки на грудях, зустрічаючи його пильний погляд.
Ківа спершу не зрозуміла, але тоді побачила, на що дивиться Джарен. Тіпп — також. Вона торкнулася пальцями шиї, здогадуючись, що та вже розцвітає тривожною веселкою.
— Тільда отямилась, і ми… в нас виникла боротьба наче, — Ківа намагалася вдати, мов нічого особливого не сталося. Її скрипучий, повний вагання голос не зарадив. — Наарі прибула якраз вчасно, аби… втрутитися.
Ківа майже чула, як вартова закочує очі на такий вибір слів.
— Мені не варто б-було лишати тебе саму, — засмутився Тіпп, його веснянкувате обличчя зблідло, коли він подивився на вже закуту ув’язнену. — Мені п-прикро, Ківо.
— Я сказала тобі йти, — заперечила вона. Подивилася на Мота і додала: — Дякую, що прийшов так швидко.
Його погляд також зупинився на закутій ув’язненій:
— Тово вона, еге? Та сама, про яку ото всі балакают?
— Бунтівна Королева, — сказав Джарен, перші слова, які він вимовив з того часу, як зайшов.
З роботою в тунелях на сьогодні було закінчено, тож він цілком міг вештатися де завгодно в межах тюремних стін. Але навіть якщо й так, Ківа припускала, що він тут з якоїсь причини, тож її очі сканували його, шукаючи поранень і не знаходячи нічого очевидного.