— А мені звідки знати?
— Не тільки королівські особи це можуть, — втрутився Джарен, між його бровами з’явилася маленька задумлива зморшка. Всі очі повернулися до нього, і вираз його обличчя швиденько прояснився. — Маю на увазі… я чув, що трапляються аномалії. Народжені поза королівською кровною лінією, просто як у стародавні часи. Це рідкість, але однаково…
Ківа фиркнула:
— Всі ми чули про ці «аномалії». Це не більше, ніж дитячі казочки, в яких бажане видають за дійсне, про що можна помріяти, але ніколи не можна отримати.
— Ні, ладонько, Джарен правду каже, — заперечив Мот, шкрябаючи свою залисину. — Я бачив таке, один раз.
Ківа посерйознішала:
— Що?
— Їздив собі Мірравеном, давно то було, десь тоді я її й побачив, — повідомив трунар. — Мале дівча, років п’ять чи шість, баламкала рученятами, заставляла воду у фонтані танцювати джиґу.
— Дійсно? — спитав Тіпп, з очима повними подиву.
Мот кивнув:
— То було те ше видовисько. Ніколи мені не доводилося похожого бачити — ні до, ні опісля.
Тіпп повернувся до Ківи:
— Думаєш, я м-можу магію? Може, я просто про це не з-знаю поки?
Ківа почувалася абсолютно непридатною для такої розмови. Найласкавішим голосом, на який була здатна, вона сказала:
— Мені прикро, Тіппе, але навіть якщо аномілії дійсно справжні, Джарен має рацію, коли каже, що вони рідкісні. Мова йде про один випадок за сотню років. Якщо не менше.
— Але Мот б-бачив…
— Той єдиний, — промовила Ківа, так само ласкаво. Хоча вона й задумалася, коли Мот бачив ту дитину, яка володіла магією, і чи не був він часом під впливом спиртного в той день.
Вона зістрибнула з лави, готова припинити це обговорення.
— Стає пізно, в мене є пацієнти, за якими потрібен нагляд, тож час розповідей завершився. — Вона подивилася на Тіппа й, ігноруючи укол, який відчула, побачивши його розчароване обличчя, запропонувала: — Можеш допомогти Моту з Ліку?
Хлопчик завагався, наче хотів ще щось запитати, але прочитане у Ківи на обличчі змусило його кивнути і зісковзнути з металевої лави. Мот також наче хотів продовжити розмовляти, але мудро пішов за Тіппом, коли той рушив до карантинної кімнати.
Ківа пішла до свого запасу, аби розкопати ще баночку алое й дати Джарену, готова відпровадити його. Вона не усвідомлювала, що він пішов за нею, доки він не заговорив просто позаду:
— Чому ти допомагаєш їй?
Ківа рвучко обернулася:
— Що?
Джарен подивився на Тільду:
— Якщо вона дійсно Бунтівна Королева, то відповідальна за все, що вони роблять. За всі заворушення в Евалоні. — Він повернувся назад до Ківи. — Люди помирають через неї та її послідовників. Багато людей.
— Ти перебільшуєш, — заперечила Ківа.
— Зовсім ні, — твердо мовив Джарен. — Зовні щось міняється, Ківо. Те, що почалось як мирні протести, перетворилося на масові кровопролиття, бунтівники переходять із села в село, вербують людей і вбивають вартових, які намагаються зупинити їх. Не кажучи вже про невинних на шляху. — Він витримав її погляд, закінчуючи: — А ти намагаєшся врятувати життя їхньої лідерки.
Не дай їй померти.
— Це моя робота, — відповіла Ківа, захищаючись, навіть якщо її серце стисло льодом.
— Вона поранила тебе. — Джаренів погляд перейшов до її горла, його голос став низьким через занепокоєння. — І судячи з вигляду, я припускаю, що вона намагалася зробити навіть більше. Що сталося б, якби Наарі не прибула саме тоді?
Ківа пригадала темряву, яка розповзалася в її полі зору, задушливе палання, коли вона безуспішно намагалася дихати, паніку через те, що не могла звільнитися.
— Це не має значення, — буркнула вона, відвертаючись, аби продовжити шукати алое, тепер ще відчайдушніше прагнучи, щоб він пішов.
— Як ти можеш так казати? — роздратовано запитав він.
Ківа врешті помітила баночку і тріумфально по неї потяглася. Лише знову повернувшись до нього обличчям, вона сказала:
— Бо це так і є. — Вона помахала вільною рукою, вказуючи за стіни лазарету. — Це місце повне вбивць, ґвалтівників, викрадачів, але я не можу думати про них так. Якщо вони приходять до мене з проблемою, я повинна лікувати їх. Моя робота не судити, а зцілювати. — Ківин погляд змістився на Тільду, коли вона закінчувала: — Бунтівна Королева чи ні, намагатиметься знову мене вбити чи ні — це не має значення. Я однаково повинна їй допомогти. Ти розумієш?
Джарен довгу мить вивчав Ківине обличчя, тоді випустив повітря і кивнув: