— Розумію. Але мені це не подобається.
— Я не казала, що й мені це подобається, — відповіла Ківа. — А як воно — допомагати чоловікові, що порубав власних дітей і стверджував у місцевій таверні, що продавав їм свинячі обрізки, коли насправді то була людська плоть?
Джарен скривився:
— Будь ласка, скажи, що ти це вигадала.
Ківа смикнула великим пальцем в напрямку карантинної кімнати:
— Він зараз там, вибльовує собі кишки. І незважаючи на скоєне ним, я повинна зробити потрібне для того, щоб допомогти йому вижити. — Вона витримала Джаренів погляд і додала: — Наскільки я знаю, ти скоїв щось подібне, і я допомагаю тобі, не ставлячи жодних запитань. — Вона штовхнула баночку до нього. — Досі допомагаю.
— Я гарантую, що не зарубав свою сім’ю, — запевнив Джарен з явною огидою. — Чи будь-кого іншого, якщо на те пішло.
— Все одно лишається багато варіантів, — сказала Ківа, відходячи від нього. — Тепер вибач мені, але я повинна піти й переконатися, що дітовбивця досі живий. І знаєш чому?
— Тому що це твоя робота.
— Тепер ти починаєш розуміти, — відповіла Ківа перед тим, як побажати йому на добраніч, швидко ввічливо кивнути серйозній Наарі і прослизнути у двері карантинної кімнати саме тоді, коли Тіпп з Мотом виходили, несучи тіло Ліку.
Ще одна ніч у Заліндові, ще один мертвий в’язень.
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ
Оліша і Нерґал запізнювалися, як завжди, але вони все-таки прибули в лазарет близько півночі, готові замінити Ківу. Позіхаючи, вона проінструктувала їх далі перевіряти пацієнтів у карантині, пояснила, чому Тільда в кайданах, і попросила покликати її, якщо жінка прийде до тями.
Чвалаючи до свого блоку, Ківа тремтіла на морозному зимовому повітрі й насолоджувалася спокоєм нічної тюрми. Окрім як поруч із вартовими, які на спостережних вежах користувалися рухомими люмонієвими ліхтарями, її шлях був майже цілком темний, освітлений лише місяцем угорі. Колись від такої прогулянки в неї холонула кров. Тепер вона звикла, знаходячи розраду в ізольованому спокої після довгого дня, який витримала. Але все одно вона пришвидшила крок, відчайдушно прагнучи швидко помитись і впасти в ліжко, щоб усі тривоги зникли уві сні.
Прибувши до сьомого блоку камер, Ківа прослизнула досередини і поспішила навпростець до купалень у дальньому кінці. Її співкамерники сопіли, коли вона проходила повз, ряди за рядами — виснажені в’язні на нарах, багато з яких тремтіли під тонкими покривалами.
Душовий блок був порожнім, як майже завжди до того часу, як приходила Ківа. Вона не барилася, швиденько роздягаючись і стискаючи зуби, готуючись до льодяної води. Вона охнула, коли холоднючий укус торкнувся шкіри, але щойно зайшла під потік, як її грубо висмикнули, голова відкинулася назад від лютого шарпання за волосся, рука хляпнулася на рот, і її потягли з-під води — її оголене тіло ковзало на вапняковій підлозі.
Ківа закричала, але звук заглушила рука на роті, а та, що була в неї у волоссі, перемістилась, аби обвитися довкола живота, стискаючи доволі міцно, аби виштовхнути повітря з її легень.
— Закрийся, шльондро-цілителько, — просичав у вухо холодний голос. — Закричи ще раз — і пошкодуєш.
Ківа перестала боротися, впізнаючи голос. У ту саму мить, як вона це зробила, руки її відпустили, і Ківа, спотикаючись, відійшла від своєї викрадачки — Крести, верховоди тюремних бунтівників.
— Е-е, не так швидко, — сказала Креста тоном достатньо загрозливим, аби Ківа так і завмерла на півкроці. — Нам з тобою треба переговорити.
Тремтячи з голови до п’ят — і не тільки через холодну воду, яка краплинками вкривала шкіру, — Ківа випросталася в повний зріст. Нехтуючи свою наготу, вона вперла руки в боки і заявила:
— Що ти оце собі дозволяєш?
Креста перекинула своє руде волосся за плече, сплутані дрібні кучері більше не ховали повні обриси тату в вигляді змії, яка кільцями закручувалася вниз лівим боком її обличчя.
— Я сказала тобі: нам потрібно поговорити.
Ківа зважила свої варіанти і збагнула, що не має жодних. Креста була каменярницею, один із рідкісних винятків — прибула підліткою і прожила довше, аніж очікували: вже п’ять років. З руками такої товщини, як Ківині стегна (а на решті тіла грали м’язи), молода жінка була статурою схожа на бика і поводилася як бик. Інші в’язні, можливо, й були виснажені і не створювали надто багато проблем, але Креста цим насолоджувалась, активно роблячи все можливе й неможливе, аби пошепки розводити чутки і зчиняти бійки. Майже всі заколоти, які відбувалися за останні п’ять років, спровокувала саме вона, однак була достатньо розумною, аби впевнитися в тому, щоб провина завжди впала на когось іншого. Точно так само вона поводилася занадто розумно, аби її викрили як верховоду бунтівників у Заліндові. Припускали, що це саме вона, та не було доказів, що дозволили б вартовим діяти.