Наглядач Рук потребував інформації. Якщо Ківа правильно розіграє свої карти, то, можливо, Креста бовкне щось, що Ківа могла б використати, аби й далі залишатися корисною як інформаторка.
— Поговорити про що? — запитала Ківа, її тремтіння почало перетворюватися на здригання всім тілом у промерзлому повітрі.
— Заради всього святого, одягнися вже, — промовила Креста глузливо. — Я не хочу бачити… — вона змахнула рукою і скорчила гримасу, — всього цього.
Ківа прикусила язика, аби втриматися від того, щоб зауважити, що Креста могла б хапнути її до того, як вона зайшла в душ, чи навіть після того, як вона помилась, але не хотіла злити жінку. Якби дійшло до фізичної боротьби, Креста виграла б, запросто.
Швиденько одягнувшись, Ківа відчула себе лише на крихту комфортніше, коли знову повернулася до каменярниці. Вона розтулила рота, щоб почати вимагати пояснень, але Креста встигла першою:
— Тюрмою ходить поголос, що Бунтівна Королева тут і що вона хвора.
Ківа нічого не відповіла, не здивована тим, що Креста це знає. В неї було майже стільки шпигунів, як і у Наглядача.
— Я хочу домовитися з тобою, — продовжила молода жінка.
Ківа зберігала байдужий вигляд, хоча й не могла заперечити, що їй стало цікаво. Чого хоче Креста? І якою, на її думку, є Ківина ціна?
— Ти врятуєш життя Тільди Корентін, — заявила Креста. — Ти зробиш усе можливе для того, аби вона прожила достатньо довго і її врятували. А на віддяку я не вбиватиму того хлопчака, який тобі так подобається. Того, що заїкається. Тіпп, так?
Ківі перехопило подих.
— Що? — прошепотіла вона.
— Ти мене почула, — сказала Креста, її ясно-карі очі спалахнули. — Врятуй Бунтівну Королеву, і цим врятуєш хлопчака. Якщо вона помре — то й він помре.
До того як Ківа почала заспокоювати паніку, люмонієвий ліхтар у душовому блоці зашкварчав і лопнув, огортаючи їх темрявою. Він спалахнув знову через лічені секунди, але до того часу Креста вже зникла.
— Не розумію, чому вона думає, що повинна торгуватися з тобою, — сказав Наглядач Рук, пильно приглядаючись до Ківи через стіл; пальці дашком під підборіддям.
Після сутички з Крестою Ківа рушила прямо до південної стіни і сказала черговим вартовим, що їй потрібно поговорити з Наглядачем. Незважаючи на те, що була середина ночі, Рук не спав і досі працював у себе в кабінеті; його відточена досконалість проти її пожмаканості, промоклості й тремтіння.
— Тобі вже й так віддано наказ оздоровити Тільду Корентін достатньо для Випробування Ордаліями. Чому Креста думає, що тобі потрібно ще більше мотивації? —
запитав Рук. Його вираз обличчя став задумливим, коли він продовжив: — Хіба що вона не знає про Випробування. Ми про них ще не оголошували, але я припускаю, що поголос уже повзе в будь-якому разі. — Його губ торкнулася маленька вдоволена посмішка. — Можливо, тюремні бунтівники не настільки поінформовані, як їм хотілося б думати.
— Причина не має значення, — сказала Ківа, сидячи на самому краєчку крісла, а весь тягар тривоги клубочився в її животі. — Вона погрожувала життю Тіппа. Відпустіть його.
Рукові темні брови піднялися аж на верх лоба.
— Що?
У Ківи всі зусилля пішли на те, аби відкинути трепет і промовити:
— Він тут тільки тому, що був з матір’ю, коли її піймали. Йому тоді було всього вісім років, хлоп’я. І досі лише хлоп’я. Він не заслуговує такого життя.
Як і Ківа, що прибула на рік молодшою за Тіппа, але вона вже давно облишила спроби розмовами й поясненнями звільнитися з Заліндова.
Наглядач видав нетерплячий звук.
— Ми це вже обговорювали. Багато разів. Моя відповідь незмінна: доки в нього немає опікуна, який заявив би на нього права, він вважається підопічним Заліндова. Він може піти на волю, але лише якщо хтось прийде його забрати.
— Але він невинний, — наполягала Ківа, нахиляючись уперед, заледве спроможна залишатися на місці. — А тепер Креста хоче використати його проти мене.
— Багато хто з тутешніх невинний, — презирливо кинув Рук. — Якщо ти впораєшся з завданням, то в Крести не буде причини шкодити йому. Дивно, але в чомусь ми з нею таки погоджуємося. Тільки подумай.