Ківа й сама вдавалася до запобіжних заходів, але завдяки тому, що її робочі години були довші, ніж у більшості, і її вважали лояльною Наглядачеві, їй зазвичай вдавалося уникати уваги вартових. Вона не завжди мала захист — кілька тижнів тому втрутилася Наарі. І хоча Ківа кілька разів за ці роки постраждала від того, що ставала іграшкою в їхніх руках, вони завжди зупинялися до того, як заходили надто далеко, наче усвідомлюючи, що в майбутньому їм може знадобитися її медична допомога. Це було і благословенням, і прокляттям: благословенням, тому що рятувало її від цілковитого осквернення, а прокляттям тому, що вона не могла захистити інших. Інколи вона спала в лазареті, не тільки аби уникнути невгамовних вартових, але й для того, щоб бути постійно доступною для тих, кому потрібна.
Була одна з таких ночей, коли ще до світанку Ківу розбудив низький тужливий звук. Вона відправила Олішу й Нерґала, коли вони прибули на свою зміну, стверджуючи, що хотіла наглянути за деякими з пацієнтів на карантині. Насправді ж Наарі попередила Ківу, аби та не йшла тієї ночі до свого блоку сама, а через те, що вартова була потрібна в іншому місці, вона не могла забезпечити супровід.
Ківа годинами накручувала себе після такого попередження. Вона гадала, чи це тому, що Наарі жінка, чи просто тому, що вона нормальна людина, незважаючи на посаду в Заліндові. Хай там як, Ківа була вдячна, і, відправивши Тіппа з лазарету раніше і наказавши триматися поруч із Джареном, вона залишилася в лазареті і примостилася на нарах, коли більше не могла тримати очі розплющеними.
Низький тужливий звук пролунав знов, і Ківа заворушилася більше, борючись зі сном, який намагався затягти її назад. Але усвідомила, що звук долинає від Тільди і що то не просто беззмістовне виття, а радше слово-стогін. Вона сіла, перекинула ноги через край ліжка і почовгала до жінки.
— Во-о-о-оди-и-и. Во-о-о-оди-и-и-и-и-и.
Тільда борюкалася в кайданах, закидала голову з боку в бік, сліпо витріщалася в слабко освітлену кімнату.
— Я тут, — сказала їй Ківа, заспокійливо кладучи руку на плече. — Принесу вам води.
Ківине серце гупало аж у вухах, коли вона кинулася по склянку та опустила її у відро з чистою водою. Краєм ока вона помітила, що біля дверей лазарету стояв вартовий, якого вона не впізнала. Озброєний чоловік зацікавлено вдивлявся туди, де була Тільда, уважно прислухаючись.
Почуваючись некомфортно від думки, що він спостерігав за тим, як вони обидві сплять, Ківа уникла зорового контакту з ним і поспішила назад до своєї підопічної, лагідно підвела голову хворої жінки і притримала склянку біля її губ.
Тільда пила настільки жадібно, що трохи води аж потекло по підборіддю, і коли вона закінчила, Ківа промокнула його насухо.
— Дя-а-а-а-а-а-а… Дя-а-а-а-аку-у-у-у-у…
— Будь ласка, — промовила Ківа, ковтаючи клубок у горлі.
Лише один повний день лишався до Першої Ордалії, і незважаючи на те, що жар у жінки спав раніше цього тижня, покращення в Тільдиному стані не було. Бачачи, що зараз вона намагається спілкуватися, Ківа знову ковтнула — в ній наростала хвиля емоцій.
Вона не повинна відчувати до пацієнтів прихильності. Це перше правило тюремної цілительки. Будь-якої цілительки, як на те. Але особливо в Заліндові. Та все ж ця жінка…
Ківа не могла не почуватися пов’язаною з нею.
Не дай їй померти.
— Ви знаєте, де ви? — тихо запитала Ківа, підтягуючи табуретку і сідаючи біля Тільдиного ліжка. Вона не була певна, що жінка розуміє її слова, але принаймні повинна була спробувати. Навіть якщо вартовий слухав, аби відрапортувати Наглядачеві. Їй просто доведеться бути обережною. Їм обом доведеться бути обережними.
— Зал-л-л-л-л… За-а-а-а-ал-л-л-л-л…
— Заліндов, справді, — підбадьорливо сказала Ківа. Вона помітила в Тільди проблеми з мовленням і додала це до списку симптомів, які можуть допомогти знайти причину хвороби. Їй спало дещо на думку, і вона прошепотіла: — Зараз повернуся.
Підскочивши, Ківа поквапилася до своїх запасів і дістала звідти горщик гав’язу, який Тіпп уже перетер на пасту. Мулисто-коричневий колір був непривабливий, але пахло свіжими травами, що допомагало заспокоїтись і прояснювало голову.
Сподіваючись, що це полегшить Тільді вимовляння слів, Ківа повернулася до неї і попросила розтулити рота. Жінка завагалась, і Ківа злякалася, що та опиратиметься — можливо, навіть у кайданах, — але через коротку мить Тільда зробила, як попросили, і Ківа мазнула трішки гав’язу їй на язик.