Коли перед полуднем до лазарету прийшла Наарі з похмурим обличчям, Ківа перелякалася.
— Пора, — сказала Наарі.
— Ал-ле… вона надто хвора, — зауважив Тіпп, його пальці були зімкнуті довкола Тільдиної безвольної руки, аби якось розрадити жінку.
Тільда була при тямі, але не могла висловлюватися зрозуміло. Бурмотіла щось до себе і витріщалася в порожнечу, тіло сіпалося від м’язових спазмів щокілька секунд.
— Маю наказ, — безжально повідомила Наарі. — Принц Деверік і принцеса Міррин прибули і не мають наміру затримуватися довше, ніж необхідно.
Ківа зусиллям не дала собі закотити очі. Як же прикро буде, якщо королівським особам доведеться провести якийсь час у цій пекельній дірі.
Вічносвіте, вбережи їх, а то ще раптом побачать, що дійсно відбувається за цими стінами: смертельна робота, лихі вартові, погані умови. У мить, коли вони покинуть це місце, рушать прямо до свого зимового палацу, зайвий раз навіть не згадуючи ув’язнених і негараздів, із якими ті зіштовхуються щодня.
«Та й навіщо їм?» — презирливо думала Ківа. На думку можновладців, усі в Заліндові винні й заслуговують тут бути.
— Вона може йти? — запитала Наарі.
Ківа не хотіла відповідати, але погляд, який Наарі на неї спрямувала, був зрозумілим: сьогодні вона така ж вартова, як і всі. Не буде жодної поступливості, жодного співчуття.
— Так, — хрипко мовила Ківа. — Але їй потрібна допомога. І вона й гадки не має, що відбувається.
Щелепа Наарі стиснулася — мізерний натяк на те, що вона про це думає, — але вона кивнула:
— Підведи її. Вартові збирають в’язнів у східній частині двору. — Вона помовчала. — Приготуйтеся, вони всіх відкликали з роботи.
— Гадаю, к-королівським особам потрібна публіка, — припустив Тіпп, його юне обличчя зблідло.
А Ківа звернула увагу, що Наарі згадала східний двір. Він не просто був найдальшою від лазарету точкою території, а й місцем, де стояли шибениці. То вони це підготували для Тільди? Її Випробування Повітрям мало стати повішенням, аби подивитися, чи вона переживе перелом шиї або смерть від удушення?
Та ні. Ніхто не виживає після шибениці. В’язнів щотижня вішають, і вони всі опиняються в морзі. Немає жодного шансу, що Тільда…
— Рухаймося, — сказала Наарі, коли в дверях лазарету з’явилося ще троє вартових, чекаючи, аби провести їх. — Вже.
Почуваючись заціпенілою, Ківа ослабила Тільдині кайдани і грудний ремінь. Хотілося б їй, аби жінка почала битися, як тиждень тому, показуючи цим, що в ній лишився якийсь дух. Але нічого не сталося, крім хіба що ледь чутного бурмотіння й посмикування, коли Ківа з Тіппом перекидали її руки собі через плечі і йшли слідом за Наарі та її колегами-вартовими з лазарету.
Ківа не нанесла мітку на Тільдину ліву руку. В неї не вистачило сили волі зробити це, коли жінка настільки хвора. Це означало, що Тільда — єдина ув’язнена в Заліндові, плоть якої не порубцьовано тим «З». Їй навіть не дали металевого ідентифікаційного браслета, але всі однаково знали, хто вона така. Млин чуток розкрутився з того часу, як Креста напала на Ківу в душовому блоці, і те, що Бунтівна Королева серед них, тепер стало загальновідомо.
В’язницею крутилися перешіптування: одні — зневажливі, інші — шанобливі. Атмосфера неспокою турбувала Ківу, енергетика в повітрі була схожа на ту, що вона відчувала в минулому, перед тим як в’язні перетинали межу і починали черговий бунт. А за цих обставин то було останнім, чого вона хотіла.
Коли вони тягли хвору по території, Ківин розум усе повертався до Тільдиної лівої руки. Варто було нанести мітку? А раптом якийсь вартовий помітить, що в неї немає шраму? Якщо Бунтівна Королева помре сьогодні, не несучи на собі символу Заліндова, то вона дійсно була ув’язненою чи досі вільною?
По таких безладних думках Ківа зрозуміла, що панікує, і змусила себе глибоко вдихнути. Не допомагало і те, що з кожним кроком, який наближав їх до кінця доріжки, доводилося пробиватися крізь усе більше в’язнів. Їхнє бурмотіння ставало дедалі голоснішим — спершу нагадувало дзижчання комах, але коли двір з’явився в полі зору, Ківа вже ледве чула власні думки. Якби не Наарі й троє інших вартових, які розштовхували натовп на шляху, вони взагалі не змогли б пробратися. Було схоже на те, що все населення Заліндова з нетерпінням чекало того, що насувалося.
Коли перед ними виросли шибениці, Ківин шлунок шарпнувся так нещадно, аж вона злякалася, що виблює. Але коли вона змусила себе придивитися, то побачила, що з балки не звисає зашморг, кат не чекає біля важеля.
Однак вона таки побачила групку людей, які стояли на підвищенні, в безпеці, де в’язні знизу не могли до них дістатися. Там був Наглядач, із випростаною спиною та високо піднятою головою він беземоційно вдивлявся в натовп. Його не супроводжував жоден тюремний вартовий; натомість там були обладунки королівської Варти, які ні з чим не сплутати (вони відблискували сріблом у полуденному сонці): найсмертоносніші захисники королівства колом оточували дві чіткі фігури. Ті двоє були у важких зимових мантіях, які закутували їх від голови до п’ят, і вже тільки з того, як вони себе тримали, було очевидно, що їм не місце в Заліндові.