РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
— Все гаразд. Все буде гаразд.
Ківа не відпустила батькової руки, коли їх оточила королівська варта, не відпустила вона і братової руки з іншого боку. Солодкий запах джеріягід дражнив їхні ніздрі, бо ближчий солдат розтоптав корзину, в яку вони з Керіном назбирали ягід — уся їхня важка робота розчавлена. Сьогодні ввечері мама не робитиме джему.
— Фаране Мерідан, тебе заарештовано, — виголосив вартовий, який зупинився прямо перед Ківиним батьком. У нього лагідне обличчя, подумала Ківа, тож вона не могла зрозуміти, чому він такий сердитий. Золотий герб у нього над серцем відрізнявся від герба решти солдатів, у яких була срібна емблема.
— За який злочин? — запитав Фаран.
Ківа підвела погляд на батька, чуючи в його голосі дивні емоції. Це було як тоді, коли вони з Керіном гралися в річці минулого літа і спробували перевірити, кому вдасться запливти далі і затримати подих на довший час. Ківа виграла з великим відривом, але коли виринула, батько тремтів і сказав їй ніколи більше не лишатися під водою так надовго.
Зараз у його голосі була така сама нотка, його тремка рука стискала її руку, наче намагаючись заспокоїти їх обох.
Вона вхопилася за нього міцніше, даючи зрозуміти, що вона поруч. Коли солдати вихлюпнулися з їхнього котеджу, оточуючи їх, він сказав, що все буде гаразд. Ківа вірила йому, знаючи: він би їй ніколи не збрехав.
— Тебе помітили на базарі в товаристві відомого бунтівника, — відповів вартовий із золотим гербом. — Тебе заарештовано за підозрою в зраді корони.
Довгу мить здавалося, що Ківин батько неспроможний говорити, його обличчя було білим, наче місяць, який підіймався над головою.
— Я… ви… — Фаран розправив плечі й спробував знову: — На базарі повнісінько людей. Я міг перетнутися з цілою купою бунтівників, навіть не підозрюючи про це. Можливо, я навіть лікував їх, звідки мені знати? Я цілитель; люди різних верств приходять до мене, і я нічого не питаю перед тим, як допомогти їм.
— Можливо, слід би це робити, — беземоційно сказав вартовий. — Відійди від дітей і йди з нами добровільно, або ж заберемо тебе примусом.
Фаранова хватка перетворилася на сталеву. У Ківи вирвався переляканий писк, ще голосніше зойкнув брат. Вона повернулася до Керіна, побачила срібні джеріягоди, розмазані по його обличчю, і його розширені смарагдові очі, точнісінько такого відтінку, як її. Він тремтів поруч із нею, і незважаючи на те, що батькова хватка починала боліти, вона обережно, лагідно й заспокійливо стисла липкі пальці брата.
— Я не… ви не можете забрати мене від сім’ї, — сказав Фаран.
— Решта твоєї сім’ї вже втекла, — повідомив вартовий, вказуючи закутою в обладунок рукою вгору пагорбом на котедж, де були Ківина матір і старші. Над їхнім будинком клубочився дим, помаранчеві відблиски просочувалися з вікон у ніч. — Дякуй вічносвіту, що ми їх не переслідуємо, бо нам потрібен ти, інакше вони рушили б у Заліндов з тобою разом.
— Заліндов? — Фаран похитнувся, Ківа сильніше за нього вхопилася, їхні пальці були вологі від поту всупереч зимовому повітрю. — Ви не можете… не можете відправити мене…
— Досить, — перебив вартовий із золотим гербом. Він подивився на двох найближчих солдатів і наказав: — Взяти його.
Два рубаних слова змусили Ківу панічно закричати: