— Звісно, коли в людей була магія. Прикро розчаровувати вас, але якщо я не ваша давно загублена сестра, в мені немає і краплини стихійних сил.
— Отже, використовуй свої інші вміння, — сказала Міррин, починаючи дратуватися. — Що ти можеш?
Ківа розкинула руки і пошкодувала про такий рух, бо укол болю не забарився.
— Озирніться. Це те, що я можу: зцілюю людей. І все.
— Тоді ти помреш.
Три слова — і Ківин подих застиг у легенях.
Міррин знову вмостилася на стільці, її обличчя було незворушним, незважаючи на те, що вона винесла смертний вирок.
— Це правда, ти знаєш, що правда, — холодно сказала принцеса. — І навіть якщо ти, можливо, не заслуговуєш такого кінця, всі вірять, що вона — заслуговує. — Міррин елегантно вказала пальцем у напрямку Тільдиної завіси.
Ківа проковтнула слину.
— Ти помреш, — повторила Міррин, — а з тобою і вона. — Принцеса безжально на неї подивилася. — І, якщо чесно, це позбавить нас чималого головного болю.
Ківа набрала дихання, але Міррин ще не договорила.
— Але, — повела далі принцеса, а тоді зітхнула протяжно, — схоже, я надто великодушна, і це не на мою користь.
Звівши брови, Ківа запитала:
— Що?
Міррин знову зітхнула, тоді сказала:
— Наглядач Рук сказав, що ти пробула тут десять років. Ти вижила, Ківо Мерідан, і якщо тобі вдалося витримати так довго, то протягнеш і наступні шість тижнів. Особливо якщо в тебе є підмога.
Ківа силкувалася встигати за тим, що відбувалося, знеболювальне робило її мислення повільнішим. Звучало так, наче…
— Ось, — мовила Міррин, засовуючи руку в мантію, і, кинувши короткий погляд на Веріса, який досі ні про що не підозрював, дістала блискучий амулет.
Ківа взяла його й перевернула в пальцях. Усвідомивши, що то таке, вона зважила, чи макове молочко буде достатнім виправданням, аби її не покарали за те, що вона кине це принцесі в обличчя.
На блискучому ланцюжку був герб Валлентіс. Меч, стріла, корона і чотири квадранти з чистого золота, де стихії були представлені кольоровими коштовними каменями: сапфір — вода, смарагд — земля, топаз — повітря, рубін — вогонь.
Він був прекрасний.
Але він був символом всього — всього, — що Ківа ненавиділа.
— Дуже мило, — майже виплюнула вона, штовхнувши його назад принцесі.
Міррин не взяла. Натомість зауважила:
— Більшість із моєї сім’ї споріднені лише з однією стихією, але я обдарована двома. Повітря, як ти вже знаєш… — вона замовкла, аби переконатися, що Ківа уважно слухає. — І вогонь.
Ще раз швиденько зиркнувши на капітана Веріса, Міррин повернулася до Ківи й розтулила долоню. Над її рукою з’явився вогонь. Ні, не над рукою — у руці. Він огортав її плоть, танцював на її шкірі, коли вона рухала зап’ястям, жаринки летіли їй на передпліччя, доки вона не змусила вогонь зникнути, клацнувши пальцями.
На шкірі не було й сліду, як і на рукаві її мантії, окрім того, що він трішки обвуглився.
— Вражає, — вичавила Ківа, коли побачила, що принцеса чекає на реакцію.
Міррин криво всміхнулася і кивнула на амулет, який досі був у Ківи в руці.
— Рубін на гербі може вбирати вогняну магію, якщо хтось — як-от я — дасть йому таку силу. — Її посмішка поширшала, натяк — очевидний. — Я не знаю, яким є Випробування Вогнем, але доки він на тобі, — вона знову вказала на амулет, — магія всередині повинна тебе захистити.
Ківа з роззявленим ротом подивилася на принцесу, тоді на амулет — вона втратила дар мови.
— Не дай нікому його побачити, бо подумають, що ти його вкрала, — попередила Міррин. Замовкла, тоді додала: — На більше моєї доброчинності не вистачить. Тобі доведеться вигадати щось інше на два останніх Випробування.
Ківа німо кивнула, досі неспроможна сформулювати відповідь. Однак вона зімкнула пальці на амулеті й заховала його в складки свого простирадла, подалі з очей. В ту мить, як він зник, Міррин підняла руку, повторюючи дію, якою створила повітряну кишеню. В Ківи знову вистрілило в вухах, цього разу з полегшенням, коли тиск опустився, і вона зрозуміла, що вони більше не в бульбашці секретності.
— Це було… досвідом… зустріти тебе, цілителько, — сказала принцеса, зводячись на ноги і розправляючи невидимі складки на мантії. — Я з нетерпінням чекатиму новин про те, як ти впораєшся з рештою Випробувань, який би тобі не випав жереб.
Міррин не запропонувала підбадьорливих слів чи побажань, аби Ківа вижила. Взагалі, коли повільно рушила геть, вона здавалася цілком рішуче налаштованою стерти Заліндов і його мешканців зі своїх думок, серед них і тюремну цілительку. Та все ж Ківа не змогла стриматись і погукала її: