Тіпп був єдиною людиною, яку Ківа підпускала принаймні відносно близько до серця, і вона була рішуче налаштована нічого не міняти.
Однак, бачачи тривогу в Джарена на обличчі, сльози, які досі стояли в очах Тіппа, навіть напругу на обличчі Наарі, яка прислухалася, Ківа не могла набратися достатньої антипатії, аби не відповідати.
— Допоможи мені піднятися, гаразд? — м’яко попросила вона. — Хочу вам щось показати.
Хоча вона надала б перевагу Тіпповій допомозі, Джарен більше годився, аби її підтримувати, тож вона відкинула гординю і дозволила йому обійняти себе, доки нестійко зводилася на ноги.
Ківі не вдалося втримати тихий стогін, який злетів з її вуст, коли ноги пробило електричним розрядом, коли кожен нерв запротестував проти руху. Нічого не було зламано, однак відчувалося так, наче зламане все.
— Ти як, нормально? — запитав Джарен.
Вона подивилася на нього і усвідомила, як близько його обличчя до її, його блакитно-золоті очі були просто там, і твердо сказала собі, що не переживе, якщо зашаріється в нього в обіймах.
— Я вже сказала тобі — все гаразд.
— Не все гаразд, — заперечив він, його лоб зморщився. — Я не маю бути цілителем, аби розуміти принаймні це.
— Тоді чого питати? — кинула у відповідь Ківа, намагаючись безуспішно стримати свій норов. Коли вона побачила, що його щока сіпається, то шумно видихнула і сказала терплячіше: — Я впала з висоти п’ятдесяти футів, Джарене, і досі жива… тож зі мною все дійсно гаразд, враховуючи альтернативу. — Вона замовкла, тоді неохоче визнала: — Але почуваюся так, наче я впала з висоти п’ятдесяти футів, тож гаразд — відносне.
Джарен міцніше обійняв її, притягуючи ближче до себе, наче аби цілком переконатися в тому, що вона більше не нашкодить собі.
— Принцу варто було впіймати тебе раніше, — суворо сказав він.
Ківа не запитала, звідки він знає, здогадавшись, що чутка розлетілася в’язницею, як пожежа лісом. Вона лише сподівалася, що він не знає, чому принц її врятував. На сьогодні з неї достатньо принижень.
— Він взагалі не повинен був мене ловити.
Джаренові брови піднялися:
— Ти захищаєш…
— Він — причина, чому я досі тут, — відрізала Ківа, хоча її більше, ніж будь-кого, здивували слова, які злітали з вуст. Вона й уявити ніколи не могла, що захищатиме Валлентіса.
— Але…
— Що ти хотіла нам п-показати, Ківо? — перебив Джарена Тіпп. — Тобі не варто н-надовго вставати з ліжка.
У Ківи потепліло на серці, і вона слабко усміхнулася хлопчикові. Він не усміхнувся у відповідь, досі заледве зустрічаючись із нею поглядом.
Зітхаючи про себе, Ківа спитала Джарена:
— Можеш підвести мене до Тільди?
Джаренові губи стиснулись — очевидний знак, якої думки він про ту жінку. Але він зробив так, як Ківа просила, і допоміг їй болісно прочовгати через кімнату, де відсунув занавіску, за якою спала Бунтівна Королева.
Протягом цього Ківа намагалась ігнорувати міцність його тіла, переконливість сили, яка її підтримувала. Вона на дозволятиме собі бути втішеною його дотиком, байдуже, наскільки в безпеці, наскільки захищеною вона почувалася в його руках.
Відштовхуючись від нього, аби сісти на табуретці поруч із Тільдиним ліжком (і дихаючи легше, тепер, коли між ними було більше простору), Ківа зачекала, доки Тіпп наблизився, вказала на жінку й мовила:
— Коли ви дивитеся на неї, що бачите? Що вона втілює?
Наарі підійшла ближче, наче не хотіла пропустити те, що Ківа скаже. Ківа не звернула на це уваги: після прямої конфронтації з принцесою евалонською, розмови з розпусним принцом тюремна вартова більше не здавалася такою загрозливою. Що вона зробить? Засудить Ківу до страти? Вона вже стояла перед Ордаліями — порівняно з цим боятися є мало чого. І крім того, Наарі довела, що вона не з тих вартових, через яких Ківі слід хвилюватися. Якщо бурштиновоока жінка хоче послухати, так тому й бути.
— Що ти м-маєш на увазі? — запитав Тіпп, відгортаючи рудого чуба з очей. — Це просто Т-т-тільда.
— Придивися уважніше, — заохотила його Ківа. — Хто вона така?
Тіпп збентежився:
— Б-бунтівна Королева?
Джаренове тіло закостеніло, його очі літали від Ківи до Тільди і назад. Наче остерігаючись її відповіді, він повільно запитав: