— Ти… прихильна до її ідеї? Це тому ти врятувала її?
Ківа зважила відповідь, обмірковуючи заплутану історію своєї сім’ї з бунтівниками, своє місце, свої переконання. Джарен напружувався більше з кожною секундою, і врешті-решт Ківа відповіла:
— Я не якась там підручна бунтарки, якщо ти це запитуєш.
Джарен розслабився.
— Однак я не проти неї, — визнала Ківа, знову змушуючи його напружитися.
Було очевидно, до чого він прихильний. Враховуючи його спалах після Тільдиного прибуття, Ківа розуміла: він міцно тримався протибунтівного табору.
— Як ти можеш…
— Я пробула тут достатньо довго, аби почути обидві сторони суперечки, — перебила його Ківа. — Ви всі були там тієї ночі, коли ми розмовляли про історію Евалону, як Торвін Корентін і Сана Валлентіс стали ворогами, як виникли бунтівники. Мот сказав: у них є право на корону. — Ківа опустила погляд на Тільду і тихо додала: — В неї є право на корону.
— Але…
Ківа ще раз перебила Джарена:
— Знову ж таки, не кажу, що я бунтарка. — Вона не збиралася зізнаватися, що її сім’я пов’язана з бунтарями, а сама вона сподівається на те, що Тільдині послідовники врятують її з Заліндова; найліпше дати відповідь, яка послабить його хвилювання. І хвилювання Наарі, адже вартова була не менш напружена. — Мені було всього сім, коли я прибула сюди, пам’ятаєте? Вони навряд чи завербували б мене до того. — Її натяк на усмішку спонукав тих двох розслабитися.
— Якщо ти не з ними, як тебе може влаштовувати те, що вони роблять? Заворушення, які спричиняють? — запитав Джарен, роздратований. — Ти пробула тут десять років, тож не знаєш, як воно зовні, як це небезпечно. Евалон на шматки розвалюється. Більшість союзних королівств закрили кордони, остерігаючись, аби рух бунтарів не поширився на їхні території. В деяких це вже сталося. А наші вороги… Карамор і Мірравен б’ють копитом, так їм не терпиться напасти, вони тільки й чекають найменшого прояву слабкості. Якби не гори Танестра, через які їм складно перекинути свої армії… — він замовк, похитуючи головою.
Нагадування про те, як мало вона знає про зовнішній світ, завдало Ківі гострого болю. Закодовані повідомлення, які вона отримувала, не містили політичних новин, тож найкраще, на що вона могла сподіватися, — це те, що новенькі в’язні, яких вона лікувала, виявлятимуться балакучими або Рук бовкне щось під час їхніх приватних зустрічей. Але… Джарен не винен, що вона непоінформована; тож вона зусиллям додала своєму тону терплячості, коли мовила:
— Я не кажу, що підтримую щось із цього, просто розумію їхні мотиви: вони вірять, що королівство по праву належить їм, і хочуть його повернути. Але, — вона поквапилася, коли Джарен знову відкрив рота, — з мого досвіду, люди, які зв’язуються з бунтівниками, зазвичай врешті-решт опиняються за ґратами або помирають. Я вже за ґратами… Помирати я не хочу.
— Я досі не…
— Не сперечаймося про це, — перебила Джарена Ківа. Знову. Це очевидно було щось, до чого він мав палке ставлення — достатньо палке, аби вона замислилася, чи нема в нього глибших, більш особистих причин так протистояти бунтівникам. Якщо хтось із його сім’ї чи друзів постраждав (чи гірше) через них, його реакція не тільки мала сенс, але й була виправдана. Хоча Ківина власна точка зору була непорушна, вона не хотіла засмучувати його ще більше, тож продовжила: — Якщо тебе досі турбує, кому я віддана, подумай, наскільки непридатною я була б для будь-кого з них, особливо тут, — вона махнула рукою, нагадуючи йому, де вони. — Тюремні бунтівники активно зневажають мене, тож навряд чи збираються просити в мене підмоги.
Просити — ні. Погрожувати Тіпповому життю — так, але Ківа вирішила про це не згадувати.
— Навіть поза Заліндовом мій код цілительки означав би, що я повинна допомагати будь-кому, хто до мене прийде, зокрема тим, хто відданий сім’ї Валлентіс. Сумніваюся, що це сподобалося б… будь-якій стороні.
Джаренова напруженість розтанула, його очі нарешті засяяли, наче він також усвідомив, наскільки безглуздою виявилася б така ситуація.
— Я все одно н-не розумію, — сказав Тіпп, емоції в його голосі зачепили Ківу за живе. Вона відволіклася, прагнучи відвернути Джарена (і Наарі) від ретельного вивідування її мотивів, і забула, з якої причини потягла їх всіх до Тільди, забула про пояснення, яке мала намір запропонувати, хоч яке оманливе.
Повертаючись до хлопчика, Ківа сказала:
— Я запитала, про що ти думаєш, коли дивишся на Тільду. Ти бачиш жінку, Бунтівну Королеву чи щось іще. А я дивлюся на неї і бачу смертельно хвору, якій потрібна моя допомога. — Ківа повернула погляд до ліжка, продовжуючи давати єдине виправдання, яке Тіпп прийме: він знає її достатньо довго, аби побачити в ньому правду. — Вона втілює кожного, кого я намагалася врятувати за ці роки. Кожного, кого мені не вдалося врятувати за ці роки. Для мене це не просто одне життя — це вони всі, і вони всі мають значення.