Вона несвідомо потерла стегно, а тоді завмерла, зусиллям волі заспокоюючи руку.
Ні Джарен, ні Тіпп не помітили, але Наарі спостерігала за нею уважно — Ківа аж сковтнула слину і відвела погляд від її пильних очей.
— Тож мені, — продовжила вона, — не вдалося допомогти вижити кожному, але ця жінка? Ця пацієнтка? — Вона обережно знизала плечима. — Мені було під силу зробити щось, тож я зробила. — Вона запропонувала те, що мало б вважатися самопринизливою посмішкою. — Тепер нам просто потрібно зачекати і подивитися, чи це щось змінить.
Ківа не брехала. Вона мала на увазі все, що сказала. Але вона не могла розповісти їм усього, не могла поділитися справжніми причинами, чому перебрала на себе Тільдин вирок — і не тільки тому, що Наарі слухала. Довіряла Ківа нелегко, особливо в такому місці, як Заліндов.
— Тож… ти кажеш, що в-в-викликалася добровільно, тому що вона хвора? — запитав Тіпп, його юне обличчя було збентежене. Принаймні без сліз.
Джарен і Наарі мали скептичний вигляд, наче знали, що повинно бути ще щось, крім сказаного; але вона уникала їхніх поглядів, рішуче налаштована дотримуватися своєї історії.
— Вона померла б сьогодні, — сказала Ківа. — І я знаю, що це нераціонально, що просто таке життя, особливо тут, але я так втомилася від того, що люди помирають в мене на руках. Тож так, Тіппе. Якщо я можу врятувати її життя, навіть просто відстрочити смерть — я це робитиму.
Особливо якщо це означає, що вони обоє можуть звільнитися.
Хлопчик втягнув нижню губу між зуби, пожовуючи її, доки обмірковував ці слова. Врешті він промовив:
— Тоді, г-г-гадаю, нам варто с-с-старатися дужче, аби їй таки поліпшало. Так вона зможе сама тобі подякувати.
Ківу накрила хвиля полегшення, і воно тільки зміцніло, коли Тіпп подарував їй широку, з діркою між зубами усмішку, хай і нерівну. Вона потяглася і знову взяла його за руку, міцно її тримаючи, коли сказала лише йому:
— Я робитиму все, на що спроможна, аби не покидати тебе, розумієш? Я пообіцяла твоїй матері і дотримуюся своїх обіцянок. Ми в цьому разом, ти і я.
Ківа молилась, аби Рук погодився на те, що вона збиралася в нього попросити, навіть якщо це буде в найгіршому випадку, коли їй таки доведеться витримати три Ордалії, які залишилися. Згідно з законом, вони проводилися через два тижні після попередньої, тож до наступної в неї два тижні. Якщо її сім’ї і бунтівникам не вдасться прибути до того, все залежатиме від неї… і якщо вона не пройде Випробування, то у разі її смерті Тіпп опиниться покинутим.
Подивившись на Джарена, Ківа збагнула, що його погляд уже на ній. Вона не уникла його і спробувала передати все, про що думає, що відчуває. Якщо вона помре, їй потрібно знати, що хтось наглядатиме за Тіппом настільки довго, наскільки можливо.
Варто віддати йому належне: Джарен не опирався її мовчазному посланню. Його губи стиснулись, а обличчя напружилося, наче силою думки він намагався змусити її навіть не думати про власну загибель; але коли вона продовжила дивитися на нього спокійно, підкреслено, він шумно видихнув і кивнув, висловивши прийняття. Висловивши згоду.
Почуваючись дещо тривожно через те, що в них відбулася безслівна розмова, Ківа відірвала від нього погляд і нахилилася вперед, аби покласти руку Тільді на лоба. Жар не повернувся, але жінка була неспокійна, стогнала уві сні.
— Якісь зміни сьогодні? — запитала вона, не втримавшись від того, щоб повернутися в режим цілительки.
— Не в н-неї, — відповів Тіпп. У його голосі була нотка вагання, Ківа кинула на нього погляд, і він продовжив: — Але пацієнтам зі шлунковим вірусом гіршає. І він поширюється. Вартові п-п-притягли ще трьох, доки ти спала.
«Спала» було дуже лагідним словом для Ківиної непритомності. Вона повернулася в напрямку дверей у карантин, гадаючи, чи вистачить сил піти туди й оглянути хворих особисто.
— Навіть не думай про це.
Ківа розвернулася до Джарена, помічаючи впертість у його обличчі, і скривилася.
— Можеш на мене сердитися скільки тобі заманеться, але ти йдеш до ліжка, — заявив він їй.