Вірний погрозі, він знов обійняв її і лагідно поставив на ноги. Цього разу вона прикусила язика, аби втриматися від стогону, але з погляду, яким наділив її Джарен, стало очевидно: він знав, що вона заглушує біль.
Човгання назад на свої нари було боліснішим, ніж був у її спогадах похід до Тільдиного ліжка, і навіть якщо вона цього не визнає, Джарен мав рацію: не було жодного шансу, що вона зможе стояти достатньо довго, аби оглянути хворих пацієнтів.
— Дякую, — змусила себе тихо промовити вона, щойно знову вмостилася. Все тіло пульсувало, але вона так і не виказувала цього. Проте гостро усвідомлювала, що виглядає не менш жахливо, ніж почувається.
Джарен кивнув, тоді покрокував до дерев’яної етажерки за робочим столом у дальньому кінці кімнати. Ківа обмінялася спантеличеним поглядом з Тіппом, який знизав плечима і підбив подушку в неї за спиною. Їм не довелося чекати довго — Джарен повернувся з кам’яною чашею в руках.
— Пий, — сказав він, віддаючи її Ківі.
Вона тупо кліпнула вниз на білу рідину.
— Ти… приніс мені… макове молочко.
Вона не фразувала це як запитання, але здивування змусило її голос потягтися вверх наприкінці ламаного твердження.
— Пий, — знову сказав Джарен. — Це допоможе.
— Але… ти не… — вона повільно замовкла, дивлячись на нього і намагаючись зрозуміти.
Кутики його рота сіпнулися, і він похитав головою, наче її реакція його розважила.
— Лише те, що мені не до вподоби його приймати, не означає, що іншим не потрібно. Сама сказала: ти сьогодні впала з висоти п’ятдесяти футів. Якщо комусь взагалі потрібен такий наркотик — це тобі.
Доза, яку він їй налив, була більшою, ніж та, яку дала Міррин, — не менше ніж пів чаші. Безумовно, достатньо, аби вона втратила свідомість.
Злегка хмурячись Ківа пробурмотіла:
— Я…
— Просто пий, Ківо, — наполіг Джарен, хоча й лагідно. Він поклав свою руку на її вільну, мозолі на долоні відчувалися грубими на її шкірі, однак на диво заспокійливими. Вони — доказ того, що він виживав у тунелях, не здавався, на відміну від багатьох. — Тобі потрібно відпочити.
— Оліша й Нерґал скоро п-прийдуть, — повідомив Тіпп. — Я переконаюся, що вони знатимуть про нових п-пацієнтів і пообіцяють за ними приглянути. Спи, Ківо. Вони м-можуть вижити одну ніч без тебе.
Хлопчик нахилився і поцілував її в чоло, тоді підкреслено постукав пальцем по руці, тій, що тримала чашу.
Тіпп і раніше не соромився виявляти прихильність, але поцілунок у лоб був чимось новим. Кліпанням проганяючи сльози ніжності, Ківа підняла макове молочко, залпом проковтнула його і вручила порожню чашу Джаренові.
— Я впевнена, що завтра знову буду на ногах, — сказала вона їм, позіхаючи, коли наркотик почав діяти.
— І тоді ми подумаємо, як тобі подолати наступну Ордалію, — пообіцяв Тіпп, поправляючи їй покривало.
Ківа не відповіла, лише глибше вмостилася в ліжку, полегшено відчуваючи прохолоду металу амулета, який досі ховався під простирадлом. Якщо принцесі Міррин можна вірити, то Ківі не потрібно хвилюватися через наступну Ордалію. Але дві після того…
Не вперше Ківа задумалася, що вона собі гадала, коли зайняла Тільдине місце. Молилася, що мала рацію про наближення порятунку, але навіть якщо помилялася… коли її очі заплющилися і макове молочко потягло її вниз, вона все одно не могла змусити себе шкодувати про свої дії. Не зі спогадом Тіппового поцілунку в себе на чолі.
— Солодких снів, Ківо, — Джаренів шепіт долинув наче дуже здалеку. Вона збагнула, що він досі тримав її за руку, коли ніжно стиснув її пальці, і це було останнім, що вона відчула, останнім, що вона почула, до того як поринула в благодатний сон.
Наступного разу Ківа прокинулася глухої ночі і, сполохано писнувши, сіла, коли побачила тінь, яка стояла над нею.
В очей пішла якась мить на те, аби пристосуватися до слабкого лазаретного освітлення, і коли їм це вдалося, тривога зросла, щойно вона впізнала навислу постать.
— Про що, в ім’я богів, ти думала? — наполегливо спитав Наглядач: руки, стиснуті в кулаки, на боках, темні очі виблискують.
— Я…
— Ти хоча б здогадуєшся, що накоїла? — виплюнув він. — Хоча б здогадуєшся, наскільки нерозсудливо, наскільки по-дурному…
— Креста збиралася вбити Тіппа, — перебила Ківа, не бажаючи, аби Рук розмовляв з нею зневажливо. Макове молочко давало щедру дозу відваги.
— І? Він просто хлопчина. Хай собі помирає.
Від цієї думки в Ківи застигла кров.
— Він для мене важливий.
— Отже, ти дурепа, — сказав Рук, вказуючи пальцем. — Бо що тепер? Навіть якщо ти переживеш Випробування, чого тобі не вдасться, що тоді? Ти підеш, а Тіпп…