Коли Ківа пригадувала це, вона нервово пітніла, а рука мимоволі стискала принцесин амулет, захований під сорочкою.
Якщо зовнішнє втручання не встигнеться до другої Ордалії, доведеться покладатись на гарантію Міррин, що насичений магією герб захистить її. Вже від самої ідеї вірити Валлентіс у роті з’являвся неприємний присмак, і Ківа не могла втриматися від пошуків запасного плану, просто на випадок, якщо принцеса збрехала. Проблема була в тому, що вона й гадки не мала, яким буде наступне Випробування, тож лишалося мало варіантів. Існують бальзами, які можна втерти в шкіру і вберегтися від опіків, але жоден з них не безвідмовний. Також є ліки, які можуть послабити наслідки вдихання диму, але вони не допоможуть під час власне Випробування. Відчайдушно прагнучи більше інформації, Ківа навіть розшукала Ґрендель, працівницю з крематорію, і запитала, чи Наглядач не приходив до неї, аби та простежила за спорудженням багаття, але Ґрендель нічого такого не чула і не мала жодної інформації щодо того, якою може бути Ордалія.
Хоча Ківі й було страх як неприємно це визнавати, магічний амулет був її найліпшою ставкою на виживання, байдуже, від кого він їй дістався. Але… з того, що вона знала, Випробування Вогнем не означало полум’я, а тому амулет не допоможе. Можливо, їй доведеться витримати метафоричний вогонь, зустрівшись, наприклад, зі своїми страхами… одначе як можна спроєктувати завдання, яке стосувалося б її страхів, Ківа не знала.
Хоч наскільки довго й наполегливо вона про це думала, Ківі не вдалося вигадати жодної відповіді. Коли накопичення тривоги стало надмірним, заради свого здорового глузду — і хворих в’язнів, які потребували її неподільної уваги — вона вирішила не думати наперед і не зациклюватися на ймовірностях.
Її сім’я прийде вчасно або не прийде.
Вона виживе або не виживе.
Вона нічого не могла зробити, поки чекає, — принаймні для себе. Але завжди щось могла зробити, аби допомогти іншим.
Зосередившись на іншому, Ківа почала намагатися зрозуміти, чому дедалі більше в’язнів підхоплюють шлунковий вірус. Коли перші такі потрапили до лазарету, вона діагностувала шлунково-кишкову інфекцію, адже такі хвороби відомі тим, що в закритих місцях на кшталт Заліндова ширяться стрімко. Але окрім того, що вона була брудною і некомфортною, та форма вірусу зазвичай з’являлася і зникала швидко, живучи всього від двох до п’яти днів.
Починало ставати очевидним, що Ківа поставила неправильний діагноз, адже вірус не тільки затримувався в організмі тих, хто його підхоплював, але й поширювався не так, як мав би. Дедалі більше в’язнів інфікувалися, не було схеми передачі захворювання, ще й усі, хто від нього страждав, були надто хворі, аби говорити повними реченнями, і Ківа не мала жодної зачіпки, яка б їх пов’язувала.
А на додачу — їм не ставало ліпше. Хоч скільки ліків вона пробувала, хоч скільки седативів давала, аби ті відпочили, хоч скільки антибактеріального і противірусного заштовхувала їм у горлянки — нічого не допомагало. Вона навіть пробувала кровопускання з кількома більш хворими пацієнтами, та ніхто не виказував жодних ознак покращення.
Навпаки, вони починали помирати.
Один за одним вони падали у вічносвіт, найперших пацієнтів уже відправили в морг, а багато пізніших хутко до них приєднувалися. Інкубаційний період був різним для кожного — деякі помирали через кілька днів, деякі — через кілька годин.
Ківа ніяк не могла збагнути, що до чого, а кожна нова жертва тільки посилювала розчарування… і відчуття безпомічності.
— Не х-хвилюйся, Ківо, — сказав їй Тіпп однієї ночі, через десять днів після Випробування Повітрям. — Ти з-з-з-з-з… розгадаєш це.
Було пізно, хлопчик пробігав весь день, допомагаючи Ківі. Він був настільки втомлений, що хитався на ногах, хоча вона багато разів казала йому сісти й відпочити. Вона не хотіла, щоб він упав, але й не хотіла, аби сердився на самого себе, бо він завжди нервувався, коли виснаження робило його заїкання помітнішим.
— Я просто не розумію, — бурмотіла Ківа, начисто відмиваючи руки і додатково протираючи їх олією срібносіння. Вона вручила пляшечку Тіппові і простежила, доки він не зробив те саме. — Їхні симптоми ідентичні: висока температура, розширені зіниці, головний біль, блювота, діарея…