— Твоя н-н-наступна Ордалія через чотири дні, — сказав Тіпп. — Я думаю, тобі варто з-зосередитися на цьому.
Тіпп мовчав про Випробування з того часу, як Ківа взагалі викликалася проходити їх замість Тільди. Інколи вона чула, як він шепотів до хворої жінки, надто безтямної, аби відповідати. Ківа знала, що він хвилювався, але також знала, що він намагався лишатися позитивно налаштованим, і це було тим, чого вона дуже потребувала. Інколи вона зневажала себе за це, адже це вона повинна заспокоювати його, але саме його сонячна особистість витягала її з темряви, коли страхи ставали непосильними.
— Чотири дні достатньо, аби розпочати, — запевнила Ківа. І достатньо, аби бунтівники прибули, навіть якщо зараз на них не було жодного натяку. Заспокійливо підморгуючи йому, вона додала: — І я зможу продовжити розслідування після наступного Випробування. — Якщо вона досі буде там.
Його широка щербата усмішка осяяла її ніч, наповнюючи груди солодким, теплим відчуттям.
— Як ти це зробиш? — запитав Джарен, стегном спираючись об лаву поруч із нею. — Розслідування, я про розслідування. В тебе є план?
Зважаючи на те, що він був поруч, коли ідея прийшла до неї всього кілька секунд тому, Ківі довелося притримати саркастичну відповідь. Вона подумала і сказала:
— Першими в’язнями, в яких проявилися симптоми, були каменярі, тож я почну там. Можу обійти територію довкола в’язниці, перевірити ферми, лісівню, всі ці місця зовні, перед тим як глибше лізти в те, що відбувається в межах стін, — усвідомлюючи дещо важливе, Ківа повернулася до Наарі і, трохи вагаючись, спитала: — Ти… ем, не проти попросити в Наглядача Рука дозвіл? Я не можу вийти за ворота без супроводу.
Зазвичай Ківа особисто звернулася б до Наглядача, але вона не бачилася з ним із ночі після першої Ордалії. Наступного ранку вона прокинулася з достатньо світлою головою, аби вжахнутися, наскільки самовпевнено поводилася під впливом макового молочка, і вважала за мудріше поки що уникати розмови з тим. На відміну від Ківи, вартова взагалі не вагалась і кивнула на знак згоди.
— Наарі варто піти з тобою, — мовив Джарен.
Ківа повернулася до нього, ледве втримуючи порив нервово розсміятися.
— Я не обиратиму, хто мене супроводжуватиме. Це не так працює.
Джарен подивися на вартову:
— Піди з нею.
У Ківи завмерло серце. Хоча вона, можливо, й дружня, не було жодного шансу, що Наарі дозволить Джаренові уникнути кари за те, що розмовляв з нею так, наче вони на рівних.
— Я поговорю з Руком, — пообіцяла вартова.
Ківа шумно видихнула. Вона була певна, що, наче приголомшена сова, кліпає від шоку через те, що щойно відбулося. Наарі повинна була принаймні застерегти Джарена, що йому варто пам’ятати своє місце. Він в’язень — і щойно поставив вартовій вимогу, схожу на наказ. Ківа бачила, що в’язнів страчували і за менше.
Оглядаючи їх обох, Ківа задумалася, чи Джарен уже не знав усього про «привілейованих» в’язнів. Він молодий, у формі, привабливий… і Наарі така ж. Окрім кількох рідкісних випадків, Ківа рідко бачила Джарена без Наарі, наче та вирішила самостійно відслідковувати його переміщення в межах тюрми, навіть у вільний час. Такий рівень уваги… відданості…
— Що з обличчям? — запитав Джарен, примружуючись до Ківи.
Вона спробувала розслабити обличчя, але не була певна, що їй вдалося.
— Нічого. — Вона знову крутнулася до Наарі: — Не має значення, хто мене супроводитиме, дійсно.
Якби їй дали вибір між Наарі і кимось із решти вартових, як-от Кістяний чи Різник, то, звісно, Ківа обрала б бурштиновооку жінку. Але, на відміну від Джарена, вона не збиралася ризикувати з особистими проханнями.
— Я поговорю з Руком, — повторила Наарі, її голос був достатньо суворим, аби Ківа більше не наполягала. Вона й гадки не мала, чому вартова так легко йшла на співпрацю, адже тій з цього не було жодної користі.
…Хіба окрім Джарена.
Думка залишила в Ківиному роті нудотний присмак, але вона відмовилася розмірковувати чому. Натомість зібрала рештки відваги і сказала вартовій: