Або… це він їх і вбив.
Не всі, кого відправляють у Заліндов, невинні.
Більшість не такі.
З легким тремтінням у пальцях Ківа перемістила увагу на чоловікове обличчя.
Після перевірки його життєво важливих органів у неї ще лишалося завдання відмити кров і бруд, такі густі, що важко розрізнити риси обличчя.
Колись вона почала б з голови, але багато років тому дізналася, що майже нічого не може вдіяти, якщо йдеться про ушкодження мозку.
Краще зосередитися на іншому і сподіватися, що людина отямиться при своєму розумі.
Вдивляючись то в бруднюще обличчя чоловіка, то в не менш брудну воду, яка лишилась у відрі, Ківа, прикусивши губу, зважила варіанти. Останнє, чого вона хотіла, — просити щось у Різника, але їй була потрібна чиста вода, аби завершити роботу, і не просто відмити обличчя та волосся новоприбулого, а й краще вичистити рани перед тим, як накладати шви.
Пацієнти завжди в пріоритеті, мишеня. Їхні потреби попереду твоїх.
Ківа тихо видихнула, коли знову прийшов батьків голос, але цього разу щем у серці був майже заспокійливий, наче той з нею в кімнаті, говорить просто на вухо.
Знаючи, що він зробив би на її місці, Ківа підняла діжку і повернулася до дверей. Бліді очі Різника перетнулися з її очима, темне передчуття розлилося по його червоному обличчі.
— Мені потрібна…
Ківин тихий голос перебили.
— Ти потрібен в ізоляторі, — сказала бурштиновоока вартова, з’являючись за Різником і перетягуючи на себе його увагу. — Я займу пост тут.
Без жодного слова (але скоса зиркаючи на Ківу, від чого в неї шкіра вкрилася сиротами), Різник розвернувся і помарширував геть, його черевики хрускотіли по гравієвій доріжці, яка вела від лазарету.
Ківа пошкодувала, що вода в руках недостатньо чиста для того, аби відшкребти відчуття після його прощального погляду. Заправляючи пасмо за вухо, аби приховати, як їй не по собі, вона подивилася вгору й піймала погляд бурштиновоокої вартової.
— Мені потрібна чиста вода, — сказала Ківа, боячись цієї жінки менше, ніж Різника, але все одно достатньо насторожена, щоб говорити тихо, здаватися сумирною.
— Де хлопець? — запитала вартова. Після непевного погляду Ківи жінка уточнила: — Рудий, заїкуватий. Той, що допомагає тобі з… — рукою в рукавиці вона обвела кімнату, — усім оцим.
— Тіпп? — сказала Ківа. — Його на зиму відправили на кухню. Для нього там більше роботи.
Направду, з нещодавнім спалахом тунельної гарячки Ківі знадобилася б Тіппова допомога з пацієнтами на карантині, адже двоє інших в’язнів, яких призначили до лазарету, хвилювалися через власне здоров’я і трималися від хвороби якнайдалі. Через них Ківине навантаження було таким, що окрім коротких годин сну, які їй давали щоночі, решту часу вона самостійно лікувала незліченних в’язнів Заліндова — напружене завдання, навіть у зимові місяці, коли новоприбулих мало. Прийде весна, і вона сама вирізатиме знак на безлічі рук, і це окрім буденних проблем зі здоров’ям в’язнів. Але принаймні тоді Тіпп повернеться до неї і візьме щось на себе, навіть якщо просто допомагатиме з дрібними завданнями, як-от знімати постіль з ліжок і підтримувати все в чистоті, наскільки це можливо в їхньому явно нестерильному середовищі.
Зараз, однак, Ківа помічника не мала; була сама по собі.
Бурштиновоока вартова обміркувала Ківині слова, уважно оглянула кімнату й помітила бруднолицього, серйозно побитого, напівголого чоловіка, який вижив, двох мерців і відро брудної води.
— Чекай тут, — сказала вартова.
І пішла.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Ківа не наважилась і м’язом поворухнути, доки вартова не повернулася через кілька хвилин. З нею був хлопчак, якому вона жестом вказала зайти до кімнати. В ту мить, як його очі знайшли Ківу, його веснянкувате обличчя прояснилося і розтяглося в широкій щербатій усмішці.
З яскраво-рудим волоссям і великими синіми очима, Тіпп був наче палаюча свічка. Поводився він так само: повен енергії, потріскував від запалу. Одинадцятирічного його, здавалося, ніщо не могло стурбувати. Незважаючи на насмішки й розчарування, які терпів кожнісінький день, він завжди приносив світло, хоч куди йшов, завжди мав люб’язне слово і ласкавий дотик для в’язнів, які потребували його найбільше. Він навіть до вартових ставився привітно, незважаючи на те, наскільки грубо і роздратовано вони ставилися до нього.