То був добре змазаний механізм, який покладався на життя (і смерті) в’язнів.
Ківа і Наарі прокладали собі шлях повз перших вбраних у сіре робітників і вартових, які за тими наглядали; дзенькіт інструментів доповнювався гострими запахами поту й крові, змішаних з вапняковим ароматом пилу в каменярні.
Кілька людей кинули погляди в їхньому напрямку, але ніхто їх не зупинив.
У бруднющих в’язнів не було зайвої енергії на цікавість, а вартові пильно спостерігали за арештантами, тримали батоги в руках і були готові зреагувати на найменше байдикування.
У Ківи в грудях запалала ненависть, але вона змусила себе пригадати, що перебуває тут з єдиної причини — зібрати зразки. Якщо вона збагне, звідки береться хвороба, вдасться уберегти робітників від навіть ще дочаснішої смерті… якщо в цьому взагалі є сенс.
Вони йшли нижніми рівнями шахти, і Ківа подавала Наарі знаки, коли знаходила місця, де раніше чи зараз був вищий рівень контакту з робітниками. Щоразу зупиняючись, вона зішкрябувала зразки в колби, принесені з собою, а тоді йшла далі. Загалом вона шукала застояні калюжі води й болітця з бруду, в яких було місиво мінералів у каменярні, особливо затоптані відбитками ніг в’язнів чи розташовані в тріщинах у камені біля місць, де велася робота.
Це трапилося тоді, коли вона саме збиралася сказати Наарі, що має достатньо зразків і готова йти: її погукав зневажливий голос:
— Ну-ну-ну, чи ж це в нас тут не заліндовська сучка.
Ківа дерев’яно повернулась і побачила Кресту, яка стояла позаду неї. Обличчя рудої було замазане пилом з каменярні, змія на татуюванні здавалася мало не живою під лискучим слизом.
Востаннє, коли Ківа її бачила, Креста погрожувала Тіпповому життю. Досі Ківа витримала свою частину договору — не дати Тільді померти, але погляд, яким Креста зараз її міряла, був чітким нагадуванням, що вона досі має над чим працювати. Бунтівники з Заліндова не будуть задоволені, доки їхня королева не буде вільною… і, можливо, вони разом з нею.
У Ківи по шкірі побігли мурашки. Вона не думала, що трапиться, коли бунтівники прийдуть рятувати Тільду. Вони й інших із собою заберуть? Інших… як-от Кресту?
Ківа струсила цю думку, вирішуючи, що то не її проблема. В неї й без морального осаду через таке рішення достатньо клопотів.
— Є якісь проблеми? — запитала Наарі, підходячи ближче.
— Глянь-но лишень на тебе з твоєю нянькою, — Креста вишкірилася до Ківи, ігноруючи вартову і хіба що зовсім трішки сильніше стискаючи пальці довкола кирки, яку тримала в руках. — Як воно — працювати в своєму палаці, поки ми всі горбатимося тут?
З одного боку, Ківі було важко повірити, що Кресті вистачає нахабства не просто зневажати Наарі, а й намагатися спровокувати Ківу в присутності вартової. З іншого боку, то Креста, а вона завжди робила те, що їй хотілося, і якимось чином переживала наслідки.
— Я навряд чи назвала б лазарет палацом, — відказала Ківа байдужим тоном, — але, гадаю, все залежить від точки зору. — Підкреслено неквапливо вона повернулася до неї спиною і рушила геть, через плече кажучи Наарі: — Я тут закінчила. Ходімо.
— Правильно, шльондро-цілителько, тікай, як завжди робиш, — погукала їй вслід Креста. — Краще тобі набратися трохи відваги перед другим Випробуванням. Тобі вона згодиться!
Ківа проігнорувала Крестине реготання, впевнена, що якщо озирнеться, то побачить в очах молодої жінки попередження. Незважаючи на вдаване глузування, Креста добре знала, що Тільдине виживання залежить від Ківиного успіху.
— Хочеш розповісти мені, що це таке було? — запитала Наарі, щойно вони відійшли достатньо далеко.
— Хочеш розповісти мені, чому ти її не покарала? — відповіла Ківа.
Наарі забарилася з відповіддю, врешті таки сказала:
— Ти хотіла, щоб я це зробила?
Ківа зітхнула і закинула сумку зі зразками вище на плече.
— Ні. Не зважай.
— Ти не відповіла на моє запитання.
Ківа тривалий час помовчала, розмірковуючи. Вона відповіла, аж коли вони вже вийшли з каменярні і рейками поверталися до в’язниці.