— Я втілюю все, що Креста ненавидить у Заліндові, — промовила Ківа. — На її думку, я роблю точно те, що мені кажуть, коли мені кажуть. І це правда… Я так і роблю.
Тому що, на відміну від Крести, Ківі було не байдуже, житиме вона чи помре, і, як виявилося, покірність легше втримує на цьому боці вічносвіту. Вона вела гру, давно вирішивши принести в жертву свою душу, аби врятувати життя. Інші в’язні зневажали її за це. Особливо бунтівники. Та все ж вона досі дихала, а багато хто з них уже помер.
— Мітки, — здогадалася Наарі.
— Серед іншого, — погодилася Ківа. — До того ж я врятувала їй життя, коли вона тільки сюди потрапила.
Спантеличена пауза, тоді Наарі мовила:
— Зазвичай люди за таке вдячні.
— Не тоді, коли хочуть померти.
Відповіддю на Ківині слова стало важке мовчання, під час якого вона пригадала, як Креста спробувала накласти на себе руки в перші тижні у Заліндові, використавши осколки скла, аби порізати зап’ястя. Якби не швидкі дії Ківи, сердита молода жінка померла б. Саме Ківа ненавмисне розпалила після того в Кресті вогонь, кажучи їй, щоб та була витривалою і сильною, й тоді зможе пережити що завгодно і повинна відшукати для себе причину жити.
Креста саме це і зробила, об’єднавши в’язничних бунтівників і вирішивши, що її мета в житті — спричинити стільки чвар, скільки можливо, для вартових і для в’язнів.
— Ти куди не підеш — всюди заводиш друзів, чи не так, — сказала Наарі сухим тоном, спонукаючи Ківу видавити з себе хихикання.
— Це один з моїх головних талантів, — відповіла вона так само сухо.
Вони продовжили свій шлях до воріт, і Ківа помітила, що на обличчя вартової закралася ледь помітна усмішка. І Ківа задумалася, чи та, можливо, не така вже й погана, врешті-решт… від такої думки всередині похололо, і вона вирішила більше не міркувати про це. Натомість зосередилася на тому, аби повернутися до лазарету і протестувати зразки, цим відволікаючись від Ордалії, яка наближалася з кожним днем, і дуже реальної загрози смерті, яка нависала над головою.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
— Як с-с-сходили?
Ківа з Наарі заледве встигли ступити в лазарет, як поруч з’явився Тіпп, що стрибав на місці, чекаючи відповіді.
— У мене має бути достатньо, аби почати, — сказала йому Ківа, плескаючи долонею по сумці. — Як ти сходив?
— Д-д-дістав кілька, — відповів хлопчик, жестом вказуючи на підлогу поруч із робочим столом, де він, використавши різноманітні речі, сконструював маленький заокруглений загін.
— Кілька — це скільки? — запитала Ківа, йдучи за ним туди.
— П’ять, — повідомив Тіпп. — Але Ґрендель с-с-сказала мені, що бачила цілу купу, вони зробили собі гніздо біля крематорію, і я зможу д-дістати стільки, скільки тобі буде потрібно.
Схвально киваючи, Ківа подивилася вниз на п’ятьох щурів, які бігали загоном, і вирішила не коментувати зроблені нашвидкуруч із брухту перешкоди, щоб вони гралися. Натомість зауважила:
— Щойно дістану зразки з інших місць, нам буде потрібно якось їх розділити. Не можна щурів з тестами каменярні змішувати з тестами ферми чи будь-якими іншими. Якщо вони захворіють, мені потрібно буде знати, що стало джерелом.
— Вже цим займаюся, — відповів Тіпп. — Мот п-прийде пізніше, допоможе розділити з-загін на сектори.
Ківа обережно поклала сумку на робочий стіл.
— Взагалі-то Мот міг би й мені допомогти.
— Тобі може допомогти Джарен, — заявила Наарі Тіппові. — В нього вправні руки.
Ківині брови підлетіли вгору. Наарі закотила очі:
— Я чула, як він розповідав комусь із тунельників, що допоміг братові збудувати форт для ігор. У нього вправні руки — він уміє майструвати.
Суворий погляд, яким вона подивилася на Ківу, міг би бути й криком, який повторював те, що вона сказала тієї ночі: з в’язнями вона поводиться суто професійно, і з Джареном теж.
Тихо кашляючи, Ківа промовила:
— Звучить як план.
Тоді вона розклала свої зразки з каменярні на лаві, вирішуючи, якими будуть наступні кроки. Поки вона це робила, амулет під сорочкою ковзнув з боку в бік, провокуючи миттєвий спалах паніки. Випробування Вогнем через два дні. Два дні. Якщо її сім’я не прийде скоро…
Ківа виштурхала думку з голови. Вона не могла вдіяти нічого, окрім як сподіватися, що вони прийдуть. А не прийдуть — доведеться вірити в принцесині слова, в її магію. Доведеться вірити Валлентіс — одній з останніх людей, яким би Ківа вирішила довіряти, і все ж можливо — її єдиний варіант, якщо вона хотіла вижити. Зціпивши зуби, Ківа намагалася відволіктися роботою. Якщо не вдасться відшукати спосіб вилікувати шлункову хворобу, то висока ймовірність, що вона й сама захворіє. Якщо таке трапиться… ну, принаймні їй не доведеться хвилюватися щодо Випробувань. Як і порятунку вона вже не потребуватиме.