Подумки шпетячи себе за те, що відправила геть двох посередників, Ківа зауважила:
— Ми зараз не на самоті, — і подивилася туди, де в дальньому кінці кімнати спала Тільда.
Джарен простежив за її поглядом.
— Є покращення?
Ківа знала, що він запитує не тому, що хвилюється за Тільду. Він більш ніж зрозуміло висловив свої почуття щодо Бунтівної Королеви та її мети. Але про Ківу він турбувався і знав, що — хай і через нелогічну, на його думку, причину — вона турбувалася про Тільду. Від того, що це щось для нього означає — що вона для нього щось означає, — тепло розливалося по тілу.
— Це твоє перше запитання? — поцікавилася Ківа, знаючи, що це не так, але також не бажаючи зізнатися, як її хвилює відсутність покращення Тільдиного стану. Вона сподівалася, що час допоможе, але хвора пробула під Ківиним наглядом уже три з половиною тижні, а покращення не було.
Джарен довгу мить розглядав її, бачачи все, чого б їй хотілося, аби він не бачив. Наче знаючи точно, що їй потрібно від нього почути, він широко усміхнувся і відказав:
— Лише якщо це — твоє.
Ківа відвернулася, аби він не бачив, що її губи вигнулися на кутиках, і зайнялася збором медикаментів. Коли вона повернулася і стала перед тим місцем, де він сидів, звісивши ноги, на лаві, вона потяглася до його підборіддя і спитала:
— Хочеш розповісти, як це сталося?
— А-а-а-а, — проспівав він. — Я починатиму.
— Зазвичай дам пропускають першими, — нагадала Ківа, повертаючи його обличчя вбік.
— Я вважав тебе ліберальнішою жінкою, такою, яка глузувала б, якби я до тебе джентльменити почав.
Ківа фиркнула:
— Гарна спроба.
— Та й крім того, — весело продовжував Джарен, — я вже поставив своє перше запитання.
Зважаючи на те, що Ківа таки погодилася на це, вона вмочила шмату в підсолену воду, попередила: «Запече», — і притиснула її до Джаренової розбитої губи. Поки він намагався, скривившись, прогнати біль, вона розповіла йому про свій день у каменярні і як їй насправді сподобалося перебувати в товаристві Наарі. На це він не відреагував (нічого, що вказало б на його власні почуття до вартової), тож Ківа продовжила розповідати, як вони повернулись і що вона почала проводити тести на Тіппових щурах.
— Скільки часу потрібно, аби в них почали проявлятися симптоми? — запитав Джарен, дивлячись на саморобний загін.
— Якщо в них почнуть проявлятися симптоми, — виправила Ківа, адже не було гарантії, що хвороба походила з каменярні. — Я не впевнена, але сподіваюся, що Мот завтра допоможе мені пришвидшити процес. Про експериментальне тестування він знає значно більше за мене.
— Бо старший?
Ківа похитала головою, знову вмочуючи шмату.
— Так завжди, якщо йдеться про аптекарів і цілителів. Аптекарі знають дуже багато різних засобів, а цілителі знають тіла, в які ці засоби йтимуть. — Джаренові брови насупились, і вона спробувала пояснити ліпше: — Якщо хворий звертається до цілителя, ми діагностуємо і тоді лікуємо його медикаментами, але рідко виготовляємо їх самостійно — чимало з того, чим ми користуємося, дістається нам від аптекарів, або є низка інгредієнтів, які ми змішуємо, керуючись рецептом аптекаря. Їхня роль — виготовити ліки, наша — вирішити, яке лікування потрібне, і надати його.
Це було б правдою в зовнішньому світі. У Заліндові було інакше, і Ківі часто доводилось обходитися тим, що в неї було, і створювати власні ліки, використовуючи маленький сад з лікарськими рослинами, який позаду лазарету, та інші припаси, які їй вдавалося виканючити.
— Тобто цілителі — руки, а аптекарі — їхні мізки?
Ківа зморщила носа на таку аналогію, але сказала:
— Доволі близько. — Вона почала обробляти подряпину на його лобі й додала, певною мірою розмірковуючи вголос: — Це загальновідомі речі. Я здивована, що ти цього не знаєш.
— У мене в дитинстві було небагато можливостей дізнатися про таке, — знизав плечима Джарен. — Мої ліки завжди приходили прямо від цілителя, тож я вважав, що він сам їх виготовляв, — він вказав на робочий стіл: — Як ти тут робиш.
Його відповідь не дивувала, адже будь-який хороший цілитель має належний запас медикаментів. Ківин батько завжди тримав більше, ніж йому потрібно в конкретний час, і ретельно проводив регулярну інвентаризацію, аби не ризикувати, що щось раптово закінчиться. На цьому він раз за разом наголошував, коли вона починала під його наставництвом: «Ліпше бути занадто готовим, ніж недостатньо готовим, мишеня. Якщо трапиться наплив пацієнтів, це може стати різницею між життям і смертю, тож краще запасатися, поки можеш».