Минуло дев’ять років, але Ківа не дозволить його смерті бути марною. Він віддав усе — і власне життя теж, — аби врятувати хворих тоді. Ківа рішуче налаштувалася завершити те, що він почав. Рішуче налаштувалася цього разу знайти ліки, зупинити просування хвороби. Вона не знала, чи таке вдавалося раніше, чи попереднього разу та просто розтанула природним шляхом. Але вона не бажала чекати тижні, а то й місяці.
У неї не було стільки часу.
Після завтрашнього Випробування залишиться чотири тижні на тести, і то якщо вона виживе в решті Ордалій… і якщо її сім’я й бунтівники не допоможуть їй утекти до того часу. Це не лишало їй надто багато часу на те, аби вигадати ліки, але Ківа однаково робитиме те, що їй під силу, настільки довго, наскільки їй буде під силу.
Ківа витерла руки об штани, позбавляючись ґрунту, і пішла назад доріжкою. Сад подарував їй спокій, як завжди, але також розпалив у ній вогонь: відчай, діяти через який здавалося справою честі.
Батько нею пишатиметься — вона досягне успіху там, де йому не вдалося.
Тієї ночі Ківа пішла з лазарету з затуманеним поглядом, бо весь час по обіді записувала все, що спадало на думку про хворобу. Рука боліла, пальці сіпалися від того, як енергійно працювали, але вона була задоволена тим, що, якщо вона раптово піде з Заліндова (або помре), хтось зможе продовжити її дослідження. Вона жалкувала, що батько не подумав про те, аби задокументувати свої знахідки, і Тесса до нього теж: нічого такого не було. Ківа перевірила кожен дюйм лазарету, і єдиним пергаментом, який відшукала, був таємний рецепт від її попередника — сильніша версія «янгольського пилу». Від цієї знахідки в ній закипіла лють, адже його роботою було допомагати в’язням, а не перетворювати їх на наркоманів. Вона сподівалася, що він гниє у вічносвіті, жнучи те, що посіяв.
Бурмочучи під носа щось про жахливу сутність людської природи, Ківа зайшла до трапезної — великої будівлі, повної довгих дерев’яних столів, більшість із яких наразі були зайняті голодними, втомленими в’язнями, яким роздавали їжу інші голодні, втомлені в’язні.
Останнім часом Тіпп приносив її пайки прямо в лазарет, але сьогодні хотілося побути серед інших ув’язнених: і щоб пригадати, як воно — бути серед живих, дихаючих людей, і щоб розвідати тюремну атмосферу й збагнути, чи не назріває черговий заколот. Зазвичай Креста і її бунтівники провокували погроми, але не завжди. Інколи щось мале розроcталося в більше; інколи причини взагалі не було. Без перевіреної формули Ківа побоювалася прийдешнього дня, особливо зважаючи на те, що Випробування підкидало новий, незнайомий елемент, який міг спровокувати ще якісь заворушення… чи послабити їх.
Більшості заліндовських в’язнів було байдуже, виживе Тільда чи помре. Лише незначний відсоток були бунтівниками, і тільки вони зацікавлені в тому, щоб Ківа вижила в Ордаліях, навіть якщо лише заради своєї королеви. А решта населення… Вони чекають завтрашньої Ордалії з нетерпінням чи їх дратує така зміна звичного ладу життя? Вони заздрять, що й собі не отримали шансу на свободу? Ненавидять Ківу через те, що вона зголосилася зайняти Тільдине місце? Хочуть, щоб їй вдалося чи щоб вона зазнала поразки? Чи їм взагалі байдуже? І якщо не байдуже, чи цього достатньо, аби сколихнути їх, підбурити на шал, який може виявитися смертельним? Тому що саме це відбувається під час бунтів: люди помирають.
У Ківи не було відповідей на жодне з питань, але вона сподівалася, що, провівши якийсь час із в’язнями, отримає якусь цікаву інформацію.
Вона дійшла до середини одного з довгих столів, коли приглушені розмови змусили її збагнути, що все набагато гірше, ніж вона боялась… але не через Випробування.
— …дедалі більше наших друзів хворіє…
— …чув, що Бунтівна Королева змовилася з Наглядачем…
— …щодня десятки мруть…
— …сучка Корентін отримає, на що заслуговує…
— …не виходить з карантину…
— …грохнути ту так звану королеву, поки спить…
— …горло лоскоче, думаєш, то може бути…
— …а шльондра-цілителька нічогісінько не робить…
Останнє змусило Ківині ноги сповільнитися — вона не могла опиратися бажанню прислухатися. Її стривожило те, скільки спрямованої на Тільду злості вона відчула, але не здивувало. Якщо те, що казали Наглядач і Джарен, правда, бунтівники завдали чимало шкоди під час повернення собі Евалону і на цьому шляху принесли біду чималій кількості людей. Те, що Бунтівна Королева настільки хвора, було чи не даром долі, адже в межах лазарету вона принаймні в безпеці, захищена від гніву ворогів усередині в’язниці. За нею наглядали цілодобово, і будь-який антибунтар, який прагне пришвидшити її загибель, таким чином хіба що загравав би з власною смертю.